Як подолати стрес, перебуваючи в укритті

 

Як допомогти літнім людям впоратись з тривоністю

 

Як виховати стійкість у воєнний час

 

ЯК ПОХВАЛИТИ ДИТИНУ, ЩОБ ПОКРАЩИТИ ЇЇ ПОВЕДІНКУ

 

ЯК ПОХВАЛИТИ ДИТИНУ, ЩОБ 

ПОКРАЩИТИ ЇЇ ПОВЕДІНКУ

(поради батькам і вчителям)

Придбання і розвиток певного типу життєвої установки у дитини багато в чому залежить від того, яку похвалу вона отримувала в дитинстві від дорослих: батьків, вихователів, вчителів. Для зміцнення установки на зростання, яка сприяє розвитку таланту, необхідно хвалити дитину не за його здібності, якими він зобов'язаний генам і середовищі, а за докладені зусилля. Іншими словами, потрібно заохочувати залучення дітей в процес: їх зусилля, підхід, концентрацію, завзятість, зміни на краще. Така похвала формує стійкість і гнучкість. Якщо у дитини щось не виходить, зауваження слід висловлювати в конструктивному ключі, щоб вона зрозуміла, як розв'язати проблему і виправити ситуацію.

Діти, яких хвалять за рису характеру, важко переживають невдачі і легко втрачають мотивацію. А ті, кого хвалять за підхід до виконання завдання, за докладені зусилля і за результат цих зусиль, схильні розцінювати труднощі як привід для самовдосконалення.

Звичайно, важливість підтримки та схвалення дітей, як і необхідність їх любити, обіймати їх та допомагати їм набути стійкої позитивної самооцінки – без сумніву потрібна. Будь-якій людині приємно почути похвалу на свою адресу. Вважається, що вона нас стимулює, допомагає розвиватися, рухатися далі. Але коли мова йде про дітей, фахівці вважають, що заохочення – неоднозначний засіб впливу. Воно може як допомагати дитині, розвиваючи в ній кращі риси, так і викликати внутрішні конфлікти і емоційне напруження, сприяти негативним сторонам особистості.

Похвала – це:

1. Маніпуляція дітьми

Припустимо, ви хвалите дворічного малюка за те, що він не проливає суп, або п'ятирічного за те, що він прибирає свої іграшки. Хто у виграші? Можливо, фраза «Молодець!» скоріше спрямована на нашу зручність, ніж пов'язана з емоційними потребами дітей?

Такі нагороди, як і покарання, є способом зробити так, щоб діти відповідали нашим очікуванням. Ця тактика може бути ефективна для отримання конкретного результату (принаймні на якийсь час), але вона сильно відрізняється від роботи з дітьми, наприклад, залучаючи їх до розмови про те, що таке обов'язки в класі або в сім'ї, або про те, як наші вчинки (що ми зробили або що ми не зробили) можуть впливати на інших людей.

Причиною того, що похвала може мати короткостроковий ефект, полягає в тому, що діти прагнуть нашого схвалення. Але ми маємо обов'язок – не використовувати цю залежність для власної зручності. «Молодець!», це саме та фраза, яка робить наше життя легшим, але при цьому ми використовуємо залежність наших дітей. Діти також відчувають, що це маніпуляція, хоч і не можуть пояснити, чому.

Якщо дитина буде постійно чекати схвалення від дорослих і орієнтуватися тільки на нього, це призведе до того, що дитина буде зосереджуватиметься на отриманні похвали і перестане отримувати задоволення від процесу.Такий розвиток подій можливий, коли дорослі постійно оцінюють діяльність дитини: намалював малюнок – молодець, доїв кашу – хороший хлопчик, прибрав іграшки – порадував маму. Оцінювальна похвала може стати засобом маніпуляції поведінкою дитини.

2. Створення залежності від похвали

Не всяка похвала передбачає контроль дитячої поведінки. Іноді ми хвалимо дітей просто тому, що щиро радіємо їхнім вчинкам. Однак і в цьому випадку нам необхідно бути дуже уважними. Замість того, щоб зміцнити в дитині почуття власної гідності, похвала може зробити її ще більш залежною від нас. Чим частіше ми говоримо: «Мені подобається, як ти...», або «Ти добре зробив...», тим менше вона вчиться формувати власні судження, і тим більше звикають покладатися лише на наші оцінки, наші думки про те, що добре, а що погано. Це спонукає їх вимірювати власну цінність мірою наших усмішок і схвалень.

Дослідження сввідчать, що діти, яких педагоги щедро хвалили, були менш впевнені у своїх відповідях та більш схильні до використання запитальних інтонацій у своїх відповідях (М-м, сім?). Вони, як правило, швидко відступали від своїх думок, коли дорослі не погоджувалися з ними. Вони виявилися менш схильні до завзятості у вирішенні складних завдань, як і готовності поділитися своєю думкою з іншими учнями.

Коротше кажучи, «Молодець!» зовсім не зміцнює дітей, а зрештою, навіть підвищує їхню тривожність. При цьому може виникнути коло: чим товстішим шаром ми намазуватимемо похвалу, тим більше діти потребуватимуть, щоб ми хвалили їх ще більше. На жаль, деякі з цих дітей стануть дорослими, які також потребуватимуть, щоб хтось погладив їх по голівці і сказав їм, що вони все зробили правильно.

3. Крадіжка дитячого задоволення

Дитина має право отримувати задоволення від власних досягнень, відчувати гордість за те, що вона навчилася робити. Крім того, вона заслуговує на право самостійно вибирати, які почуття їй відчувати. Адже щоразу, коли ми вимовляємо «Молодець!», ми тим самим говоримо дитині, що вона має відчувати.

Фактори стресу

 

ЯК НАВЧАТИ ДІТЕЙ В УМОВАХ ВІЙНИ (поради педагогам та батькам)

 

ЯК НАВЧАТИ ДІТЕЙ В УМОВАХ ВІЙНИ  

(поради педагогам та батькам)

Перебування дитини у тривалому стресі призводить до значної кількості змін у її поведінці, емоційній та когнітивній сферах, що впливає на засвоєння шкільного матеріалу та вцілому на навчання в умовах війни.

МОЖЛИВІ ЗМІНИ, ЯКІ ВАРТО ВРАХОВУВАТИ ПРИ ОРГАНІЗАЦІЇ НАВЧАННЯ В УМОВАХ ВІЙНИ:

Ø  Через легалізовану ненормативну лексику потрібно одразу вводити правила прийнятної поведінки у вашій спільноті.

Ø  Через тривалий стрес дитина/людина перестає відчувати свої потреби, тому прийдеться нагадувати пити, їсти, йти до туалету, рухатись.

Ø  Стрес та травматизація змінює та фрагментує сприйняття часу і реальності, тотму обов’язково потрібно наголошувати на поточній даті.

Ø  Тривога спричиняє велику кількість інформації. Чіткі правила, інструкції, крокове пояснення, рутини, обов’язки допоможе відновити внутрішню рівновагу.

Ø  Лімбічна система важче витримує напругу – не перенавантажуйте інформацією організм.

Ø  Під час стресу діти уважніші до сенсорних та невербальних сигналів, ніж до слів. Тому можуть перевтомлюватись від навантаження контактами. Потрібно робити паузи, пити воду, коли відчуваємо напругу – робити руханки.

Ø  Діти часто забувають нові імена і не можуть пригадати імена тих, кого вже давно знають. Тому варто повторювати своє ім’я та тих, хто є в оточенні дитини.

Ø  Через травматизацію, досвід дитини стає фрагментованим: дитина може не пам’ятати того, що нам здається, повинна пам’ятати. Потрібно налагодити зв’язок – минуле/теперішнє/майбутнє. Для цього, наприклад, пройдіться разом по знайомих місцях, пригадайте щось, що їх з ними пов’язує, доторкніться до речей, що нагадують минуле.

Ø  В цей час змінюється самооцінка, діти живуть в режимі очікування невдачі. Їм потрібен досвід перемог і підтримка: маленькі знайомі завдання, в яких був би швидкий результат. Святкуйте перемоги дня.

Ø   Під час травми діти втрачають контроль. Тому не потрібно давати завдань, які вимагають заплющити очі.

Ø  Для заспокоєння використовуйте дихання, акцентуючи увагу на довгому видиху.

Травматичні події впливають на виникнення певних емоцій, відносин та емоційні реакції. І часто не можливо передбачити, що може стати тригером для їх проявів. Тому під час підготовки уроків потрібно бути дуже обережними із підбором відео, фото та музики. Важливо знати, через який досвід пройшла родина, щоб надати підтримку, якщо вона потрібна.

Все це впливає на ЗМІНИ В НАВЧАЛЬНИХ НАВИЧКАХ. І це потрібно розуміти, знати і пояснити дітям, що це нормально, ніхто не тупий, не невдаха, і що це тимчасово.

1.                Тимчасова втрата знань – Стрес та канікули «відкинули» отримані знання назад, тобто вплинули на роботу довгострокової пам’яті. Тому варто приділяти час на повторення матеріалу і обовязково пояснити дітям, щоб зняти їх тривогу – все поступово пригадаємо.

2.                Багато дітей відвикли писати ручкою на папері. У багатьох може змінитися почерк. Спостерігається деякий регрес в письмових навичках. Темп навчання і темп письма буде уповільнюватися. Але якщо дітям давати частіше вправи на розслаблення м’язів - все згодом повернеться.

3. Діти «забувають» правила орфографії. Можливо, ігри зі словами, кросворди, картки стануть в пригоді.

4. Можуть бути складнощі із предметами та знаннями, що пов’язані з просторовою орієнтацією (це одночасно і геометрія, тригонометрія і те, що пов’язане з прийменниками «над», «за», «під», «через» та ін.). Потрібні вводити будь-які активності, де б дитина могла створювати 3D-моделі – Лего, пластилін, оригамі, ліпка, спорт, гра на музичних інструментах тощо.

5. Травматичний досвід ускладнює сприйняття абстрактних понять: потрібна наочність, прикладні, практичні, конкретні, зрозумілі знання та дії.

ЯК ДОПОМОГТИ НАВЧАТИСЬ ДИТИНІ В НИНІШНІХ УМОВАХ (поради дорослим)

 

ЯК ДОПОМОГТИ НАВЧАТИСЬ ДИТИНІ В НИНІШНІХ УМОВАХ

(поради дорослим)

 Життя в умовах хронічного стресу є особливо згубним для дітей.

В умовах тривалого стресу рівень дофаміну, який викликає відчуття задоволення і підтримує організм у бадьорому й активному стані, знижується і призводить до втрати сил. Дитина весь час відчуває занепокоєння і тривогу, навіть у відносно спокійний день. Чим більше дитина перебуває у тривалому стресі, тим більше у неї шансів мати порушення пам'яті, хронічну втому, проблеми зі щитоподібною залозою, підвищення артеріального тиску та зниження імунітету.

Якщо процеси уваги й концентрації порушено, утримувати й запам'ятовувати інформацію буде складно. Коли діти надміру стурбовані чи відчувають страх, у них можуть бути порушені процеси збирання, зберігання та відновлення інформації, навіть якщо вони чимось щиро захоплені.

Але, попри такі порушення, існують поради та рекомендації, які допоможуть  покращити когнітивні здібності дітей під час навчання, подолати негативні наслідки стресу.  

1.       Памятайте, що мета навчання під час війни – це, в першу чергу, психологічна підтримка, спілкування, перемикання уваги дітей, а не лише засвоєння нових знань.

2.                Заняття мають бути орієнтованими на повторювання – це буде ефективно. Використовуйте методи мнемоніки. Запам’ятовувати легше асоціативно, тому краще шукати нестандартні зв’язки між предметами та явищами. 

3.                Ставтеся з розумінням до дитячої розсіяності, неуважності, інертності під час уроків.

4.       Уникайте негативних оцінок, зауважень. Створюйте ситуації успіху, позитивну мотивацію, хваліть дітей.

5.       Знайдіть додаткову дієву мотивацію. Дайте дитині завдання: з’ясувати, для чого нові знання, яка від них користь і де їх можна застосувати. Мета завжди змінює фокус сприйняття будь-якої інформації

6.       Допоможіть дітям дотримуватись інформаційної гігієни, розвивати  критичне мислення, перевіряти інформацію, розпізнавати фейки, маніпуляції, аналізувати різні точки зору. 

7.       Станьте для дитини психологічною підтримкою, збільшіть свою турботу та любов до дитини - це допоможе стабілізувати психологічний стан дитини.

8.       Тренуйте увагу дітей.  Пам'ять покращується тоді, коли у дитини все добре з увагою. Наприклад, можна запропонувати дитині описати певний предмет, людину, що мають відношення до дитини: якого кольору…, що вона тримала в руках, чи які останні слова сказала. 

9.       Допомагайте дітям усвідомлено контролювати процес запам'ятовування, тоді їм стане легше це робити. Наприклад, школярі часто забувають імена вчителів, але якщо вчитель протягом певного часу регулярно нагадує своє ім’я і щоразу просить повторити, учні запам’ятають його швидше. 

10.  Використовуйте асоціативний метод. Асоціації допомагають згадувати «забуту» мозком інформацію. Наприклад, оглянувши свою кімнату, запропонуйте пригадати, що дитина хотіла взяти чи зробити в ній певний час тому. Тобто обставини чи предмети дають натяк на те, що ми забули, адже асоціації допомагають нам згадати свої дії у зворотному порядку. 

11.  Тренуйте пам’ять спеціальними іграми. Наприклад, гра «Ідіть за ланцюжком». Людина утримує увагу на об'єкті, поки той їй цікавий і поки вона знаходить у ньому щось нове. Потім увага слабшає і перемикається. Запропонуйте дитині вивчити властивості предмета чи явища, послідовно дізнаючись про його різні якості й фіксуючи їх у пам’яті, потім попросіть у зворотному порядку переповісти все, що спало на думку про цей предмет.

Так само можна просити дитину переповідати події вчорашнього дня в прямому послідовному та у зворотному порядку. Відтворюючи в пам'яті минуле, важливо згадувати подробиці та нюанси. Таким чином, ви тренуєте можливість утримувати увагу сконцентрованою.

12.   Обов’язково проробляйте з дітьми вправи зі стабілізації емоційного стану. Спочатку правильно ідентифікуйте емоції. Говоріть із дітьми про емоції та почуття. Приділяйте час розвитку емоційного інтелекту. У цьому допоможуть поради від експертів з ментального здоров'я та психологів на загальнонаціональній платформі ГС Освіторії «OsvitaNow» у межах ініціативи «Спільно до навчання», а також курс Долаємо стреси разом та проєкт Поруч від UNICEF.

Пам’ятайте, якщо ви зауважили, що ваша дитина надто тривожна, плаксива або агресивна, одразу зверніться до психолога для подальшої психологічної підтримки дитини.

Джерела:

https://osvitanova.com.ua/posts/5814-yak-dopomohty-dytyni-rozvyvaty-uvahu-ta-pamiat-pid-chas-khronichnoho-stresu

viber група «Психологічна підтримка»

https://osvitanova.com.ua/posts/5651-svitlana-roiz-dala-porady-batkam-i-vchyteliam-iak-dopomohty-ditiam-prodovzhyty-navchannia-v-umovakh-viiny

НЕНАСИЛЬНИЦЬКЕ СПІЛКУВАННЯ: ГОВОРИ – І ТЕБЕ ПОЧУЮТЬ (МЕТОД ННС)

 

НЕНАСИЛЬНИЦЬКЕ СПІЛКУВАННЯ: ГОВОРИ – І ТЕБЕ ПОЧУЮТЬ (МЕТОД ННС)

Підхід ненасильницького спілкування сформулював американський психолог Маршалл Розенберг у 1960-х роках і описав у книзі «Мова життя».

Наші потреби безпосередньо пов'язані з почуттями. Якщо потреби задоволені, ми раді, якщо ні — злимося. Розенберг пропонує зосередитися на розумінні потреб та почуттів інших людей. Вміння з емпатією та співчуттям ставитися до себе та оточення — фундамент для побудови ненасильницького спілкування. 

Ненасильницьке спілкування складається з чотирьох компонентів, кожен з яких потрібно формулювати без оцінок, перекладання відповідальності та засудження.

1. Спостереження - перший крок ННС. Поясніть співрозмовнику, що сталося, і як ви це бачите. Назвіть конкретні факти без оцінки, ярликів, засудження. Якщо не відділити факти від своїх суб’єктивних оцінок, людина почує критику та сприймати інформацію далі не стане. У спілкуванні з'явиться стіна нерозуміння. 

Важливо не додумувати за іншу людину і не узагальнювати. 

Щоб навчитися робити спостереження, уявіть ситуацію «зверху», начебто ви в ній не берете участі. Зауважте об'єктивні деталі та факти без своєї думки.

Приклади:

З оцінкою: «Іванов — поганий футболіст».

Без оцінки: «Іванов не забив жодного м'яча за останні 15 ігор».

2. Почуття. Зрозумійте, яку емоцію ви відчуваєте, та назвати її. У спілкуванні люди передають емоції щоразу, але найчастіше роблять це невербально, без використання слів (мімікою, жестами, інтонацією). Якщо перевести невербальну форму спілкування на вербальну, комунікація стане точнішою.