Блог методиста Ярмолицької Світлани Олегівни: ПОТЕНЦІАЛ РОДИНИ ЯК УМОВА ФОРМУВАННЯ ЕМОЦІЙНОЇ СТІЙКОСТІ У ДІТЕЙ

ПОТЕНЦІАЛ РОДИНИ ЯК УМОВА ФОРМУВАННЯ ЕМОЦІЙНОЇ СТІЙКОСТІ У ДІТЕЙ

(виступ на Психологічній студії для практичних психологів 24.02)

Сім'я та родина є нашою основною соціальною одиницею, це те основне місце, де діти вчаться психологічної стійкості, розвиваються як особистості. Тому важливу роль у плекання стійкості до різноманітних негативних впливів відіграють батьки та рідні дітей.

Саме в родині дитина може:

• навчитись нормалізувати свої реакції;

• оговтатися швидше від пережитого, якщо батьки створять кращі умови;

• отримати знання щодо стратегій самодопомоги;

• знайти опору, захист і безпеку;

• отримати ресурс для свого відновлення.

Тобто батьки є тим джерелом захисту, безпеки, опори, підтримки, ресурсу своїх дітей, щоб надати інформацію, сформувати навички стабілізації емоційного стану, поведінки в кризових ситуаціях.

Батькам важливо допомогти дітям усвідомити, що ті реакції, які відбуваються з ними - це поширені нормальні реакції в надзвичайних умовах на ненормальні події. І від дорослого залежить: чи почують це діти, чи сприймуть і чи підуть на те, щоб змінити свої реакції. Адже кожна дитина реагує по-різному (відповідно до віку, статі, досвіду, темпераменту тощо), і немає правильних чи неправильних реакцій. Батькам потрібно відзначати й позитивні зміни, які вони помічають: н-д, що діти стають дорослішими, відповідальнішими, починають більше цінувати життя, проявляти турботу та допомагати іншим. Хоча більш складним залишається довідатися про внутрішні проблеми дітей.

Важливо, щоб батьки отримали «кістяк» для розуміння змін, які спостерігають у своїх дітей, і усвідомили, що такі зміни є природними, а не ототожнювали наслідки травми з відчуттям, начебто їхні діти (або вони самі) хворі.

ЩО МОЖУТЬ ЗРОБИТИ БАТЬКИ, ЩОБ ДОПОМОГТИ ДІТЯМ?

1. Говорити і слухати

Під час та після катастроф діти можуть відчувати себе вразливими, наляканими, невпевненими. Вони бояться власної реакції, бояться втратити контроль. Вони стурбовані майбутнім, своєю безпекою, а також безпекою найближчих до них людей. Тому батьки вважають, що дитині не треба нагадувати про події.

Але розмова з тими, кому вони довіряють, про те, що сталося, про свої емоції щодо спогадів та переживання щодо майбутнього допоможе дітям зрозуміти, що відбувається навколо них, послабить їх негативні реакції. Тобто, бути поруч з дитиною, надавати їй комфорт і підтримку, а також заохочувати її продовжувати говорити у власному темпі. Будьте з нею, втішайте її, поки вона все не розповість, а потім хваліть за те, що вона відважилася поговорити з вами та розповісти про наболіле.

Батьки повинні бути готовими слухати: знайти правильний момент для розмови та давати достатньо часу дітям, щоб говорити та висловлюватись до кінця; показати, що ви уважно слухаєте і зацікавлені в тому, що вона говорить; давати підбадьорливі коментарі та запитання.

Слухати - це також означає прийняти всі відчуття дитини, навіть якщо батькам важко про них чути. Якщо дорослий каже, що «не треба зараз плакати» або «нам не обов’язково про це говорити», так дитина отримує меседж, що дорослий не хоче слухати, і що є речі, про які не можна згадувати. Тобто ненавмисно ми можемо натомість заохотити їх ще більше закоркувати болючі спогади та гнітючі емоції.

Говоріть з дитиною багато, постійно.

Намагайтеся бути максимально чесними, озвучуйте лише правдиві факти або те, в чому дійсно впевнені і у що вірите самі.

Заохочуйте дітей розповідати, як вони себе почувають, висловлювати свої переживання й почуття. Але не примушуйте їх говорити – просто запропонуйте. Батьки повинні дати дитині зрозуміти, що вони готові вислухати й допомогти, коли вона цього захоче. Дозвольте дітям задавати питання і відповідайте на них максимально чесно та прямо.

Діліться зі своєю дитиною власними почуттями та емоціями. Ви живі! У Вас є емоції! Ви вчите дитину тому, що проявляти їх — це нормально. Ви можете бути втомленими, засмученими, чогось боятися.

Діти можуть реагувати на фізичний комфорт і масаж, навіть якщо вони не готові до спілкування. Для інших дітей, окрім слів, помічними можуть бути малювання чи ігри з мамою/татом, щоб допомогти їм передати те, що їх турбує (малюнок як засіб для початку спілкування або як основа для розмови про всяке-різне).

Батьки можуть не захотіти слухати, тому що:

• занадто боляче чути про страждання їхньої дитини;

• бояться, що дитина засмутиться ще більше;

• бояться, що самі засмутяться;

• не знають, що сказати дитині;

• нагадує їм про власні травматичні переживання;

• надто виснажує;

• не мають часу;

• вважають, що такі розмови можуть бути шкідливими для дітей.

Що робити, коли дитина мовчить:

• поважайте її мовчання;

• будьте терплячими, шукайте вдалих моментів;

• щодня виділяйте особливий час для розмов — дитина використає його, коли буде готова;

• не змушуйте дитину говорити більше, ніж вона хоче;

• знайдіть інші способи спілкування, окрім розмови, н-д, малювання чи ігри.

2. Розпорядок дня та ігри. Щоденні справи та гра

Після та під час стресових подій нормальне життя може здатися дещо сумбурним та безладним. Щоб розвинути у дітей відчуття безпеки, захищеності та стабільності, важливо якомога більше відновити звичний розпорядок дня.

Для цього діти повинні продовжувати навчатись в школі, відвідувати гуртки, секції, клуби. Дітям також потрібна можливість гратися та займатися улюбленими справами. Гра є частиною нормального розвитку, під час катастроф може допомогти відволікти та розслабити дитину, може бути засобом вираження важких спогадів. Дітям іноді потрібно чути від батьків, що гратися та бути щасливим — нормально.

Окрім гри, складовими здорового життя є спілкування, читання, записування, малювання, слухання музики, спорт і відпочинок.

Іноді старші діти беруть участь у волонтерстві чи громадській роботі. Така діяльність протидіє відчуттю безпорадності, дозволяє дітям чогось досягти й почати дивитися в майбутнє.

3. Відновлення чи створення сімейних традицій та ритуалів. Це

Тому що:

· Сімейні традиції об'єднують різні покоління родини, роблять сім'ю більш згуртованою та міцною.

· Допомагають краще дізнатися про історію своєї сім'ї.

· Створюють почуття радості, свята, особливої події, вирізняючись із важких та одноманітних днів.

· Роблять родинний побут більш різноманітним та цікавим.

· Створюють приємні та теплі спогади, до яких можна буде звертатися ще багато разів у майбутньому.

· Дарують відчуття стабільності, певну опору у світі, знижують тривожність.

· Допоможе дитині сприймати світ як більш передбачуваним і зрозумілим.

· Допомагають відчути себе значимим та цінним кожному члену сім'ї.

Не ігноруйте можливості створити символічні ритуали перед сном. Це може бути, наприклад, розмова на нейтральні або спільні теми, обійми, читання або складання казок, погладжування.

Приклади ритуалів на замітку:

Ø Вечірні та ранкові привітання. «Доброго ранку, сонечко», «Приємних снів, пташечко», — ці фрази, поцілунки та обійми, безумовно, потрібні всім.

Ø Ритуали прощання і зустрічі. Кожному з нас важливо почути ласкаві слова щоденного напуття і відчути хвилю любові після повернення додому. А класичний звичай «посидіти на доріжку» перед мандрівкою допомагає налаштуватися на серйозний лад, бути в дорозі більш зібраними та відповідальними.

Ø Ранкова зарядка і «вівсяний сніданок». Таке щоденне поєднання допомагає ще й вести здоровий спосіб життя.

Ø Сімейна вечеря. Неквапливі розповіді та обговорення дня за вечерею створять відчуття згуртованості та захищеності в родинному колі.

Ø Читання вголос. Читання дітям казок перед сном, для молодих і зрілих людей читання вголос вподобаних літературних уривків або цікавих новин — це важлива складова сімейного спілкування, а в літньому віці воно допомагає зберігати пам’ять і тверезість розуму.

Ø Спільне приготування вихідного обіду з традиційною стравою (наприклад, пирогом) або недільний похід у кінотеатр (музей, театр).

Ø Раз на місяць корисно повеселитися і провести «день навпаки», коли батьки міняються місцями з дітьми або, наприклад, ранок починається не з зарядки та сніданку, а з піжамної вечірки.

Ø Останнім часом популярна закордонна традиція жертвувати гроші на благодійність, волонтерська робота.

4. Створюйте «Правила нашої сімї»

Для полегшення відновлення/встановлення режиму дня у сімейних стосунках мають бути визначені і прийняті сімейні правила. Вони надають дитині відчуття кордонів та безпеки. Коли дитина знає, що їй дозволено робити і за що її не буде покарано, вона відчуватиме себе у безпеці. За таких умов наступними кроками стане налагодження спілкування, розвитку, навчання.

Часто батьки стикаються з тим, що правила не працюють:

• під впливом свого настрою то щось забороняють, а потім це дозволяють;

• коли виконання правил стає вибірковим і залежить від ситуації (сприйняття правила як необов’язкового);

• іноді вимоги чи заборони не обґрунтовані, їх об’єктивно важко виконати (Не можна так робити! Чому? Тому що!);

• забагато батківських заборон, що часто суперечать здоровому глузду (тоді вона хитрує, обдурює дорослих);

• через нестачу любові батьків – дитина порушує правила спеціально для привернення до себе уваги;

• приклад самих батьків, які порушують правила. Діти копіюють їхні вчинки.

5. Дотик і фізичний комфорт

Діти та дорослі потребують тактильності: люблять дарувати або отримувати фізичний комфорт. Тобто, намагайтеся обіймати їх якомога частіше. Після стихійних лих батьки зазвичай дають менше фізичного комфорту своїм дітям. Але, звичайно, дитина може не хотіти в якийсь момент тактильного контакту. І це нормально, потрібно поважати бажання дочки або сина.

Дотик і масаж можуть зменшити напругу, тривожність, покращити самопочуття.

6. Дозволяйте дітям знімати напругу в конструктивний спосіб і робіть це разом з нею.

✔ можна рвати або зминати папір;

✔ гра в «паперові» сніжки;

✔ малювання олівцями і фарбами;

✔ можна «боксувати» м’яку подушку;

✔ запропонуйте крик без крику: просимо дитину спробувати закричати, але без голосу (гучності);

✔ «стаканчик крику» або «мішечок крику»: можна кричати, але лише направивши цей крик в мішечок або стаканчик;

✔ ігри з водою (воду можна переливати із ємності в ємність) та піском.

7. Мінімізуйте перегляд новин з дитиною

В ідеалі, уникайте їх перегляду при дитині. Задля власного спокою можна поставити дедлайн на їх перегляд, уникаючи постійного моніторингу соцмереж. Однак повністю ізолювати від актуальної інформації дітей ми, звичайно, не зможемо. Але це і не потрібно. Але інформація має бути відповідно віку дітей. На запитання дітей треба давати відповіді, не уникаючи їх.

6. Не втомлюйтеся повторювати дитині, що ви поруч, що ви її захищаєте, турбуєтеся про неї, що вона не самотня. Намагайтеся бути в зоні постійного доступу: фізично, телефоном, по відеозв’язку (у випадках, коли доводиться бути окремо).

7. Піклуйтесь про себе!

Щоб батьки могли ефективно піклуватися про своїх дітей, їм важливо піклуватися і про власні емоційні потреби. Подбайте про те, щоб у вас був час відпочити, й набратися сил.Так само як і діти, батьки потребують спілкування з довірливою особою. Їм також потрібна можливість залучатися у приємні справи, улюблені хобі.

Методи коупінгу для самодопомоги батьків:

• різноманітні релакси, дихальні вправи;

• соціальна підтримка, зустрічі з друзями;

• улюблені справи;

• гумор, жарти, веселощі;

• залучення до заходів з відбудови міста;

• практична допомога іншим, волонтерство;

• активність, планування справ із сім'єю або друзями;

• роздуми про майбутнє;

• відпочинок;

• молитва та ритуали.

Батьки знають, що діти менше переживають, коли зайняті улюбленим заняттям. Але складність в тому, щоб змусити дітей максимально відновити свою звичну діяльність, яка була до катастрофи.

Хороший спосіб допомогти дітям відновити активність — це попросити їх спланувати, що вони збираються робити, досяжними кроками, і підтримати їх у цьому словесно. Для цього можна використати щоденник. Добре, якби робити записи у щоденнику стане щоденним ритуалом. Можна писати про захоплення, плани та мрії. Це можуть бути списки фільмів або книг, з якими хочеться ознайомитися; мотивуючі цитати; роздуми про себе та світ; недалекі плани на майбутнє (на день або на тиждень).

До речі, щоденник може бути не тільки для планування, але для вираження своїх переживань, емоцій, почуттів, вдячності, мрій, побажань, мудрості, для спілкування, для аналізу ситуацій, для діток – це щоденник малюнків, радості, поганих емоцій…

Ведення щоденнику дасть простір для вивчення своїх почуттів та думок, навіть тих, які викликають смуток чи тривогу.

Можна батькам об’єднатися з дитиною, щоб планувати активності та ігри для дітей разом. Зрештою гігієна сну, звичайні процедури перед сном допомагають зменшити вплив надмірної збудливості дитини.

Дії батьків з любові можуть надавати своїм дітям підтримку та сили:

1. Допомагаємо повернутись до звичної функціональності. Повернутися як мінімум у той стан, який був до війни.

2. Тренуємо м'язи сили . Щоб тренувати мʼязи сили, ми не робимо за дитину те, що вона може зробити сама. Коли дитина каже: «Я не можу цього зробити», — ми можемо допомогти зробити якусь частину дії, але щось обов'язково залишаємо за нею. Для нас зараз дуже важливий досвід перемог. Самооцінка зараз особливо вразлива: важливо відзначати й підтримувати завершення кожної дії, внесок та результат (дитини та свій).

3. Що б не відбувалося — фокусуємось на тому, що дитина (і ми) може зробити. Під час страшних ситуацій ми обіймаємо дитину, підтримуємо, втішаємо — але пропонуємо дію. Обіймаючи дитину, тримаючи її на руках, ми можемо запропонувати: «А можеш потримати пляшку води? А порахуй, скільки кроків до виходу. А візьми за лапку свого ведмедика». І фіксуємо це — відзначаємо, нагадуємо: «Ти впорався. Ти знайшов вихід. Ти зміг. Ти подбав. А пам'ятаєш, як ти впорався?»

Це той випадок, коли у мовленні особливо важливим є акцент на дієсловах — ми залишаємо за дитиною можливість бути дієвою. «Тобі було дуже сумно, прикро, страшно, але ти вчинив…»

Алгоритм: щоб не відбувалося — ми даємо опору, бачимо, розрізняємо, називаємо, підтримуємо емоції дитини і направляємо її до дій. «Тобі зараз страшно? Це справді страшно (прикро, сумно). А ти можеш мені допомогти? Взяти мене за руку? Здути з мене ворсинку? Подати води…»

4. Дитині складно весь час бути «об'єктом» - переставляємо, перевозимо з місця на місце, - дитина пручається. Зробіть дитину суб'єктом — залучайте до підготовки, планування, збору речей, маршруту, тримання в руці мапи, спостерігання за дорогою. До чого завгодно, аби дитина могла відчути, що вона може на щось впливати і щось контролювати.

5. Важливо пояснювати дитині про тілесні, ф, що відбувається з її тілом в момент стресу. Тілесна усвідомленість — це теж внесок у її силу. Розуміти те, що відбувається, вміти собі пояснити — це також взяти під контроль. Підсумок «Твоє тіло дбає про те, щоб ти був у безпеці. Воно дає тобі сили — тікати, допомагати, діяти». І, коли дитина вже у безпеці, нагадуємо: «Ти — у безпеці. Твоє тіло і твій розум впорались. Зроби вдих та довгий видих. Тепер твоє тіло може розслабитися та відновлюватися».

6. Підживлюємо відчуття близькості. Проживаючи травматичний досвід, ми стаємо самотніми - без друзів, без звичних контактів. Ми не можемо замінити дітям друзів, але можемо допомогти їм долати відчуття самотності: співчуття, можливість розрадити, наше прийняття, називання, допомога в регулюванні емоцій. Наші «я з тобою», «я люблю тебе» зараз дуже важливі дітям. І наша уважність до близькості та емоційної дистанції нині нормальна. Сприяти тому, щоб дитина продовжувала або відновлювала контакт з іншими дітьми.

7. Уникаємо звинувачень. Дитина завжди відчуває відповідальність за те, що відбувається в сім'ї. Тому не варто говорити «Це все через тебе» або «Я заради тебе, а ти…» Потрібно робити акцент на тому, що ви, діти, близькі не винні — винні вороги. Наша доросла відповідальність, яку вони часто на себе беруть, стає вагою, яка може бути їм вже не під силу.

8. Пробуємо нове. Ознака того, що дитина відновлюється, — до неї повертається цікавість, бажання досліджувати. Спробуйте знайти, що можна запропонувати для дослідження у безпечному середовищі. Нове хобі, нові контакти, створення нових страв?

9. Повертаємо зв'язок між минулим, сьогоденням і майбутнім. Відновити відчуття хронології. Нам важливо згадувати минуле, давати дитині сумувати за тим, до чого зараз немає доступу, і одночасно продовжувати в сьогоденні те, що було нашими традиціями (прості звички, ритуали), наповнювати доступними діями сьогодення та будувати міст з надій, мрій у майбутнє. Ця зв'язність часів, яку вона більше відчуває, ніж розуміє, дає їй опору.

«А що ми робитимемо далі?», — поїмо, почитаємо, зробимо аплікацію, поспимо, подивимось мультфільм, помовчимо). ВДЯЧНІСТЬ

10. Залишаємося дорослими поруч з дітьми. Коли нам погано, дитина це переживає складніше, ніж коли погано їй самій. Піклуйтесь про себе. Просити про допомогу, відчувати близькість. Це — внесок у стійкість дитини.

Формула для формування емоційної стійкості через батьківську підтримку

1. Бути поруч. Відчуття нашої люблячої присутності – це найголовніший «термостат безпеки» для їхньої душі. Бути поруч – це про дотик і обійми, про уважність і любов, про добрий погляд, про співдіяльність і про казку разом – де б ми не були – у ліжку чи в бомбосховищі… Це про чутливість до того, коли вона хоче побути наодинці.

2. Бути прикладом. Діти дивляться на нас і наслідують наші емоції, нашу поведінку. Тож нам важливо ділитися, говорити з ними про те, що нам допомагає… Адже стійкість, це не про те, щоби ніколи не падати, а про те, щоби вставати знову і знову…

3. Спілкуватися. Це означає говорити з дітьми з повагою до їх внутрішньої мудрості, бажання і потреби розуміти. Це означає теж слухати, що говорять вони, і слухати те, про що вони мовчать… І відповідати чесно. Це означає передати їм віру, що з Правдою ми обов’язково і неминуче переможемо!

4. Задіювати. Час життя безцінний – і ми маємо жити, що б не було. Ми не повинні безперервно слухати новини – треба зосередитися на корисній дії. Для дітей – це вчитися, малювати, читати/слухати казки, гратися, допомагати по дому, молитися, робити добрі справи, займатися спортом і т.д. Корисна дія зосереджує увагу і допомагає інтегрувати енергію стресу.

5. Відновлюватися. Ми потребуємо часу на регулярне відновлення сил. Тому важливо користуватися тими активностями, які поповнюють сили –коли стрес є більшим, заряджати треба частіше і мати додатковий «павербанк». Тому подбайте, щоби у режимі дня дітей обов’язково були і сон, і добра їжа, і час на гру, на домашніх улюбленців, на рухову активність, і обов’язково щоденний дотик до чогось (казки, історії, краса, сповнені світла люди і т.д.), що є Світлом правди, любові, мужності, бо воно непереможне…

Кожній дитині чи дорослому потрібен свій час, щоб відновитись. Головне – діяти і підтримувати один одного.

Пам’ятайте — якщо батьки поруч - це зможе забезпечити психологічний комфорт дитини.

Джерела:

Діти та війна. Навчання технік зцілення. Для дітей віком від 8 до 18 років / Патрік Сміт, Атле Диреґров, Вільям Юле / пер. з англ. О. Антонишин; наук. ред. Катерини Явної. Львів : Галицька Видавнича Спілка, 2022. — 108 с.