СИНДРОМ ВІДКЛАДЕНОГО ЖИТТЯ
Люди звикли відкладати багато своїх справ на
завтра, очікуючи на те, що щось трапиться
й ми точно почнемо це робити. Сьогодні люди, які очікують перемоги, закінчення війни,
повернення додому, переживають
за майбутнє (термін настання відсутній), перестали відчувати себе в реальності, планують
жити і насолоджуватись уявленнями про майбутнє лише після війни, - мають синдром
відкладеного життя.
Поняття «синдром
відкладеного життя» ввів доктор псих. наук Володимир Серкін у 1997 році при
вивченні жителів півночі — людей, які роками живуть ідеєю переїзду і вірять, що
їхнє справжнє життя почнеться колись потім. Але цей час так і не наставав у
більшості випадків.
Синдром
відкладеного життя – це особлива форма сприйняття дійсності, перебувати в якій виснажливо для
нашої нервової системи. Це сприйняття реальності, при
якому людина вважає, що справжнє життя буде потім, після певного моменту все
має кардинально змінитися на краще.
Це
психологічний феномен, за яким людина постійно переживає за минуле чи майбутнє.
Вона не може жити у проміжку тут і зараз.
Така втеча від реальності є захисною реацією психіки і
допомагає нам пережити наслідки надмірно великого стресу війни та не
хвилюватися з приводу того, що саме зараз ми приділяємо величезну кількість
часу життя не тим речам, якими ми хотіли б займатися. Наш мозок намагається
зняти емоційний тиск, вселяючи надію, що колись потім настане справжнє життя,
яким ми зможемо насолоджуватися, а поки потрібно терпіти і чекати. Цей стан відкладеного
життя може проявлятиься по-різному. Інколи люди живуть із ним роками, навіть не
усвідомлюючи, що в їхньому житті щось не так.
Його виникнення пов’язане із безліччю факторів, починаючи від наших рис характеру, закінчуючи спадковістю. Часто причиною
такого стану є досвід минулого, коли батьки казали дитині: «Зробиш уроки —
потім будуть веселощі, закінчиш школу — потім можна гуляти, університет
закінчиш — потім можна насолоджуватися життям» або ж «Ти можеш відпочити тільки
після виконаної роботи». Батьки нібито хотіли нас організувати на краще життя, змотивувати
до дії, до успіху. На сьогодні батьківська
фраза звучить як: «Ти можеш повернутися до звичного життя лише після
закінчення війни».
Насправді, таке мотивування на «потім» може мати не лише позитивні, але й негативні наслідки - це постійне перебування в очікуванні якоїсь феєрії, яка так, можливо, і не відбудеться у житті. Вони будуть лише думати про майбутнє і чекати дива, що їхнє життя зміниться на краще, при цьому не роблячи для цього нічого.