Консультація

 

 **********************************************************************************

 

ЯК ГОВОРИТИ З ДІТЬМИ ПРО РЕЗОНАНСНІ

СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ ПОДІЇ

Діти не можуть залишатися осторонь подій, які відбуваються в країні. Саме тому розвиток громадянської компетентності — сьогодні важливо.

Як пояснити учню молодших класів нюанси суспільно-політичного життя?

Побудувати розмову допоможуть три правила.

Правило перше: якщо дитина питає, говоріть.

Бажання захистити дітей від поганих новин - примножує їхню тривогу. «Якщо від мене щось ховають, значить, там точно щось страшне», — думає дитина і занурюється в напругу, замкнутість чи апатію, що, може призвести до порушень сну і спалахів агресії.

Починайте розмову з дитиною тоді, коли спитає сама. Але будьте уважні: часто ми не помічаємо, що дитина ще не спитала, але вже реагує: чує розмови на підвищених тонах, новини по телевізору, тривога, розпач, обурення на обличчях дорослих. В цей момент варто визнати: так, відбуваються недобрі речі, ми дійсно хвилюємось, але ми владнаємо це і захистимо тебе.

Правило друге: як пояснювати дитині складні теми

Допоможе правило необхідного і достатнього.

Повідомте необхідне, щоб передати суть, але той мінімум, який дитина здатна усвідомити.

Наприклад, дітям в День пам’яті Чорнобильської трагедії можна розповісти, що стався великий вибух і сильна пожежа. А отруєння хімічними речовинами було настільки сильне, що дерева почали жовтіти, а людям, які жили навколо, довелося поїхати жити далеко, аби не дихати отруєним повітрям і не їсти отруєні овочі. Цього достатньо. Можна додати, що пожежники дуже старалися загасити пожежу. А місце вибуху накрили дуже товстим бетонним куполом і розповсюдження отрути вдалося зупинити. Подробиць про смерть, каліцтва, непоправні наслідки тощо уникайте. Бажано не вживати ці слова в розмові між собою, якщо малюк поряд. Такі деталі травмують, дитина відчуває тривогу, страх перед майбутнім. Звісно, дитина може прямо спитати, чи хтось помер. Скажіть правду: так, на превеликий жаль, але зараз усе добре.

Третє правило оптимістичного фіналу надзвичайно важливе

Воно допоможе вам підсумувати діалог і надасть малюку впевненості, сили, надії. Так, у Голодомор не було їжі, але зараз усе добре. Так, на війні, гинуть люди, але зараз ми зміцнилися і здатні себе захистити. Так, це було (це є), але ми справилися (ми справляємося). Таким чином ви разом із дитиною  перейшли в минуле, подивилися, як тоді було і обов'язково повернулися у безпечне «тут і зараз». Так фікусується увага на житті, силі, на сталості, на тому, що нас підтримує і підживлює.

Якщо ви самі ще «не перетравили» ситуацію і відчуваєте, що травмовані, найкращий спосіб пояснити ситуацію — розповісти про свої відчуття. Наголошуючи на тому, що це ваша особиста думка. Уникайте оцінок «ми хороші, вони погані»: ці установки дитина сприйме як належне. Навішані ярлики — підґрунтя для булінгу і конфліктів.

Головне — не дати дітям чубитися і переходити на особистості. Переходьте до «Я-мовлення»: «правди особисто я не знаю. Я знаю те й те, думаю так і так, але це лише мої особисті висновки». Коли ми кажемо, що хтось поганий, ми позбавляємо його людських рис. Варто показати, що ворог, хоч і небезпечний, але теж людина. Важливо пояснювати дитині «ми різні, але ми люди».

Пам’ятайте про хороше і розповідайте про «світлу сторону» непростих часів, адже завжди є хороші новини, які надихнуть, зміцнять і порадують школярів.

Джерело: https://osvitanova.com.ua/posts/6001-yak-hovoryty-z-ditmy-pro-rezonansni-suspilno-politychni-podii

 *************************************************************************

БЕЗПЕКА ДИТИНИ: ЩОБ ДИТИНА НЕ ЗАГУБИЛАСЬ

Один з українських телеканалів провів ризиковане дослідження – заручившись згодою батьків, які спостерігали за процесом, до дитини на майданчику підходила журналістка і пропонувала піти з нею під різними приводами, починаючи з іграшок і закінчуючи пропозицією відвести малюка до мами. Практично кожна мама була впевнена – її дитина з чужою тіткою не піде. Підсумок – практично будь-яка дитина рано чи пізно погоджувався на пропозицію незнайомки...

РОЗКАЖІТЬ ДИТИНІ ПРО ПРАВИЛА БЕЗПЕКИ, починаючи з 3 років. Розмову треба вести в залежності від віку і можливостей сприйняття дитини. Ваше завдання - не залякати малюка, наголошуючи на небезпеці світу, а навчити його відчувати себе комфортно в цьому світі і не опинитися в ризикованій ситуації.

Важливе правило - з чужими людьми не можна йти, ні за яких обставин. Вчіть навіть найменшого говорити дорослим людям «ні». Ніколи не сідати в машину до незнайомих людей, навіть якщо вони обіцяють відвезти до мами і дають поговорити з нею по телефону (підставна людина).

Придумайте кодове слово або фразу (шифр), який будете знати тільки ви з дитиною. Якщо ваша дитина вже має власний мобільний, на швидкі кнопки повинні бути забиті телефони рідних – мами, тата, старшого брата, а так само телефон поліції 102. Навчіть малюка користуватися цими телефонами. Нехай у малюка в кишені завжди буде картка з номером вашого телефону, на випадок, якщо телефон розрядиться або малюк ним не користується.

Пограйте в квест: поговоріть з дитиною, що вона буде робити, якщо загубиться в місті. З відповідей ви зможете зрозуміти, наскільки дитина готова до критичної ситуації. Постарайтеся замість односкладових порад, як діяти в тій чи іншій ситуації, пояснити дитині, чому саме так слід чинити.

Якщо дитина зовсім маленька, ситуацію можна розіграти на основі казки. Коли ви будете вчити дитину, як їй чинити, постійно акцентуйте увагу на те, що ви ні в якому разі не будете її лаяти.

Обов'язково поясніть дитині — ніколи доросла людина не звернеться за допомогою до дітей. Ні за яких обставин нормальна доросла людина не вийде на дитячий майданчик і не попросить допомогти зловити кошеня, зняти кіно, донести сумки. Дитина повинен твердо знати і сказати «ні».

ДИТИНА ЗАГУБИЛАСЯ В МІСТІ. Мобільний телефон не завжди вирішує проблему зникнення дітей. Мінімізує, безумовно, але, на жаль, не виключає.

Розкажіть дитині, що в такій ситуації вона повинна залишатися на місці і не намагатися бігти на пошуки батьків. Звернутися можна до будь-якої людини у службовій формі – поліцейського, працівника метро, швейцара біля входу до ресторану, охоронця в магазині і т. д. Потрібно розповісти, що сталося і попросити зателефонувати батькам. Можна попросити про допомогу у людини з дитиною, але нікуди не йти з незнайомою людиною, навіть якщо вона запропонує відвести додому до мами.

ЩО РОБИТИ БАТЬКАМ, ЯКЩО ПРОПАЛА ДИТИНА?

Не бійтеся здатися панікером, адже у випадку пропажі, чим раніше почнуться пошуки, тим більше шансів на успіх.

Насамперед, обдзвоніть всіх, хто міг перетинатися з малюком – батькам його однокласників або самим однокласникам, вчителям, вихователям, всіх, чиї телефони у вас є. Наберіть 102 і повідомте про подію – оновлена поліція зобов'язана відреагувати. Вирушайте в найближче відділення міліції і напишіть заяву про зникнення. Його зобов'язок - прийняти і почати діяти негайно, триденне очікування більше не потрібно. Якщо у дитини є мобільний, але він не відповідає, зателефонуйте його оператору і попросіть визначити місцезнаходження телефону. Дитина пішла з дому, а таке може статися після сварки, в запалі дитячих планів і фантазій, уважно огляньте дитячу кімнату – може знайдете записку або ознаки її планів. Перегляньте її записи і контакти в соцмережах, особливо останні пости.

ПРЕВЕНТИВНІ ЗАХОДИ. Дитина повинна знати ім'я та прізвище мами, тата та інших людей, які допоможуть у складній ситуації. Вивчити адресу, мати при собі номери телефонів рідних. Знати правила безпеки – не йти з незнайомцями, не випускати маму з виду, якщо йдете разом, не вирушати на пошуки, у разі якщо загубився. Заведіть картку дитини, в якої повинні бути всі її дані – ім'я, прізвище, зріст, колір очей, волосся, особливі прикмети, фотографія. Інформацію необхідно оновлювати кожні 4-6 місяців, це допоможе, якщо потрібний розшук. Підпишіться на акаунти дитини в соцмережах, якщо вона ними користується. В ідеалі – відносини повинні бути побудовані таким чином, щоб вона не сприйняла це як контроль, але як бажання дружити.

КУДИ ЗВЕРТАТИСЯ, ЯКЩО ПРОПАЛА ДИТИНА

Крім поліції існують громадські організації, де працюють професіонали і волонтери, використовуючи всі можливі способи – інтернет, пресу, телебачення і т. д.

Патрульна служба: тел. 102

Служба розшуку дітей «Магнолія»: тел 116-000 (з мобільного безкоштовно)

Мами, тата, всі, хто спілкується з дітьми.

Вчіть дітей кричати і не боятися рятувати себе. Це прості правила як допомогти дитині убезпечити себе і вчасно зреагувати і покликати на допомогу. «Якщо тебе тягнуть проти твоєї волі — бий, кусай, рятуй себе, кричи на все горло». І ще проста формула: якщо з тобою щось сталося — я буду тебе шукати всюди, ти повинен себе зберегти поки я тебе не знайду.

Свобода і безпека можуть крокувати поруч, якщо розставити пріоритети і не боятися перегнути. Краще кричати, головне щоб не мовчав якщо щось не так.

Джерело: https://www.moirebenok.ua/mother/propal-rebenok-chto-delat-roditelyam/

**********************************************************************************

ЯК НАВЧИТИ ДИТИНУ ДОЛАТИ ТРУДНОЩІ

Насамперед порада батькам: батьки мають завжди до підліткового віку приймати сторону дітей при інших, захищати. Звісно, вдома можна провести виховний момент, але якщо вашу дитину принижують, ображають, карають, звинувачують, булять, займіть її сторону при інших, бо якщо ви зробите інакше, вона, можливо, вам ніколи потім цього не пробачить.

Звісно, батькам важко зрозуміти і повірити, що з дитиною щось може бути негаразд, але ось що варто зробити в першу чергу.

·       Бути відвертим з дитиною з самого початку про власні емоції та події життя. Це спонукає до появи відвертості в майбутньому. Бо з часом ваша дитина вам взагалі нічого не розкаже.

·       Створювати в родині простір взаємопідтримки та довіри. Всі допомагають кожному без критики та звинувачень. Кожен може помилятись, треба робити висновки і виправлятись – це частина життя!

·       Дитина має знати ще з дитинства, що ми всі помиляємось, але за помилки є плата: біль, покарання перед законом, емоційне навантаження. Тому варто розвивати емоційну складову дитини та розуміння плати за досвід. 

·       Батьки – це захисники дитини. Ніхто не має права, крім вас, виховувати вашу дитину, карати, навіть оцінювати її особливості, інші не мають уявлення, який шлях проходить дитина і які складності може долати. Оберігайте дитину від оцінки інших. 

·       Слухайте і питайте дитину, чи треба їй допомога, чи вона здатна впоратись сама. Коли вам дитина сигналізує, що допомога не потрібна в певній ситуації, то, мабуть, вона вже має силу та сміливість здобути новий досвід. Слухайте дитину.

·       Вивчайте разом досвід інших, читайте історії, як інші впорались, розбирайте випадки з вашого життя або складності із життя знайомих вашої дитини, бо вона через таку ідентифікацію формує потенційний досвід у майбутньому, це краще ніж біль помилок.

·       Не залишайте дитину на самоті з болем. Будьте поряд, іноді навіть мовчки. Вона цього не забуде і оцінить. Весь біль, який батьки не допомогли пережити дитині, повернеться батькам: не варто скаржитись, що я сам, мої діти мною не цікавляться, коли ви не цікавились емоціями власних дітей.

Звісно, треба тримати баланс: не варто надто опікати дитину та проживати за неї життя. Але ніколи не ігноруйте слова і вчинки своєї дитини. Адже в майбутньому це відгукнеться – якщо ви не турбуєтесь про неї зараз, потім вона не буде турбуватися про вас. 

В підлітковому віці, дитина вже впорається за допомогою суспільства, але поки ви – найважливіші для досвіду буття. Спробуйте бути разом емоційно.

Тому щоб зрозуміти дитину:

·       Створюйте казки зі складними та незрозумілими ситуаціями.

·       Разом малюйте емоційні стани, щоб зрозуміти, що всередині дитини.

·       Створюйте персонажів, які можуть впоратись, активуючи таким чином якості, які необхідні.

·       Через фізичні дії, танок чи спів знімайте напруження ситуації, не драматизуйте і не лякайте дитину своїми емоціями.

·       Виліплюйте те складне, що неможливо проговорити. Глина допоможе порозумітись.

Бережіть свою дитину, бо вона обрала саме вас на цю роль!

Джерело: https://osvitanova.com.ua/posts/6240-yak-dopomohty-dytyni-navchytys-dolaty-trudnoshchi-zhyttia-i-pry-tsomu-ne-nashkodyty

**********************************************************************************

 

ЯК ЗАБЕЗПЕЧИТИ БЕЗПЕКУ ДИТИНИ НА ВУЛИЦІ І ВДОМА?

Кожен хоче, щоб його дитина була товариською, допитливою, активною. Але при цьому багато батьків не розуміють, що, навчаючи дошкільнят правилам безпеки, тільки сильніше залякують своїх дітей.

Дитина в 2-3 роки все сприймає буквально! Дитина впала. Дії мами: 3 «важливо» і 3 «не можна». Адже можна все зробити зовсім по-іншому!

Ось кілька помилок, які роблять батьки, щоб сформулювати правила безпечного навчання.

НЕ ПРОВОДЬТЕ ПРОЕКЦІЮ НА ДИТИНУ. Найчастіший аргумент, який батьки приводять, щоб дитина засвоїла якесь правило безпеки, — це розповідь про жахливі наслідки, які чекають, якщо вона не буде ці правила дотримуватися. Зазвичай дорослі говорять «Якщо будеш від мене відставати, то загубишся і більше ніколи не побачиш маму і тата!» «Не розмовляй з незнайомцями, а то поганий дядько тебе забере!» «Впадеш», «Посковзнешся!», «Ударишься!», «Без шапки замерзнеш!», «Дивись по сторонам, а то зараз тебе машина зіб'є!» Все це — класичне програмування дитини на невдачу. По суті, у малюка закладається страх перед подібними ситуаціями. Замість того, щоб його зберегти, ми, навпаки, викликаємо боязнь конкретних подій. Дитина починає думати, що з нею може трапитися щось погане. І якщо раптом вона потрапить в потенційно небезпечні умови, замість того, щоб діяти правильно, вона буде просто боятися.

ЯК ЖЕ ПОТРІБНО?

Промовляйте варіанти вирішення складних проблем в історіях, які сталися зі сторонніми героями (казковими або вигаданими — «Жило-було кошеня», «Є одна дівчинка»). У такому випадку дитина не стане представляти себе в ролі жертви, а як би побачить ситуацію з боку і зможе спокійно її з вами обговорити, можливо, навіть підказати герою правильний вихід. На прикладі поведінки цього персонажа вона зрозуміє, що ж стало причиною цієї небезпечної ситуації і яка була можливість її уникнути.

Небезпечну ситуацію можна зліпити з пластиліну, намалювати, програти з іграшками, обговорити під час перегляду мультфільму або читання книги. Задавайте дитині питання: «А як би ти вчинив?», «Чому головний герой потрапив у таку халепу?», «А що йому потрібно було зробити, щоб уникнути подібного?».

Навчаючи пошуку виходу з непростої ситуації, ми при цьому ще розвиваємо у дітей кмітливість, креативність, вміння приймати швидкі рішення.

Джерело: https://www.moirebenok.ua/toddler/razvitie-toddler/pravila-detskoj-bezopasnosti-kak-ne-zapugat-a-nauchit/

**********************************************************************************

ЯК НАВЧИТИ ДИТИНУ НЕ БОЯТИСЯ ПОМИЛОК

Помилятися - не дуже приємно. Але, тим не менш, це важлива частина навчання і розвитку. Однак дитині усвідомити це може бути непросто.

Як допомогти дитині легше приймати свої помилки?

1. Заохочуйте самостійність та ініціативу.

Якщо дитина намагається щось зробити сама - не поспішайте зробити це замість неї. Нехай вчиться, що до успіху призводять багаторазові спроби. Але при цьому важливо бути поруч для підмоги.

2. Хваліть старанність

Зусилля дитини, навіть якщо вони не привели до успішного результату, теж заслуговують похвали. Якщо ви просто хвалите за розум - це провокує страх помилитися, щоб не засмутити вас, не виправдавши очікування.

3. Не порівнюйте з іншими

Згадайте порівняння вас із ідеалом, до якого нам не дотягнути - з «сином\дочкою маминої подруги». Коли з'являються власні діти - ми повторюємо помилки наших батьків. І починаємо ставити малюкам в приклад чужих дітей, які щось там нібито досягли. Це знижує самооцінку дитини, вбиває мотивацію і вирощує страх помилитися зайвий раз і знову стати ідеальним.

Дитину потрібно порівнювати лише з ним самим минулого, відзначаючи прогрес.

4. Вчіть аналізувати помилки

Помилка не повинна бути просто проблемою і неприємністю. Вчіть бачити в ній позитив, робити висновки на майбутнє, навчитися чинити інакше.

5. Покажіть, що всі можуть помилитися

Як мінімум, на власному прикладі. Розкажіть історії, як ви помилялися, робили висновки, а в підсумку досягали своєї мети.

Джерело: https://nashideti.temaretik.com/1980424026148309881/rebenok-boitsya-oshibitsya-kak-emu-pomoch/

*****************************************************************

СЕКСУАЛЬНА БЕЗПЕКА: ЯК І КОЛИ ГОВОРИТИ З ДІТЬМИ ПРО ЦЕ?

У 3-5 років дітей потрібно навчити вживати коректні назви чоловічих та жіночих геніталій – «пеніс» і «вульва».

6-7-річній дитині треба пояснити хто такі ексгібіціоністи (люди, які демонструють свої статеві органи – ред.) і як на них реагувати. Дитина в цьому віці йде до 1 класу, а значить можливість зустрітися з такою людиною зростає. Зазвичай ексгібіціоністи намагаються домогтися бурхливої реакції: збентеження, страху, цікавості. Тому дитині треба пояснити, що варто ігнорувати ексгібіціоніста і швидше рухатись до людного місця. Радьте бігти з криками «Пожежа!» в бік інших людей, якщо чоловік наближається або намагається заговорити. Молодшим школярам краще ходити удвох-утрьох. За словами сексолога, жертвами ексгібіціоністів найчастіше стають дівчата у віці до 12 років.

У 7-9 років дітям потрібно пояснити про фроттерістів (люди, які відчувають задоволення, коли труться геніталіями об інших – ред.). Зазвичай це буває в людних місцях, найчастіше – у громадському транспорті. Тому дитина повинна знати, що вона має відійти від цієї людини. Можна також вийти на зупинці й почекати наступного транспорту або обернутися та голосно сказати: «Припиніть мене торкатися». Часто інші пасажири заступаються за дітей.

У 9-11 років варто підняти тему про зґвалтування. У цьому віці потрібно повторити, чим згода відрізняється від незгоди. Можна подивитись мультфільм «Чай і згода» від Еммеліни Мей та анімаційної компанії Blue Seat Studios: https://www.youtube.com/watch?v=gw-O_LHSn8g

На думку фахівця із сексуальної освіти в США Дебри Хаффнер, коли дитині 12-16 років, вчителям та батькам варто обговорити з нею такі питання:

·         побачення (де можуть відбуватись, що допустимо, а що ні);

·         утримання від статевих контактів (пояснити, що стриманість – це не шкідливо і не небезпечно для здоров’я);

·         контрацепція, презервативи (чому презервативи – найкращий спосіб контрацепції, а вікових обмежень для покупки кондомів немає);

·         межі сексуальних відносин (як ставити сексуальні кордони; чому зупинити секс можна в будь-який момент; як згода на секс не означає згоду на все; як реагувати на чуже «ні» і говорити своє);

·         ВІЛ/СНІД (способи передачі, як себе захистити, чому важливо проходити тестування щороку);

·         сексуальні домагання (що робити, якщо тебе примушують до чогось, домагаються, роблять непристойні пропозиції, торкаються без згоди);

·         зґвалтування на побаченні (інструкція, що робити, якщо таке сталося);

·         що робити, якщо дівчина думає, що вагітна.

Кожна дитина змалечку повинна знати свої особисті кордони, щоб уникнути сексуального насильства, сексуальних загроз.

П’ять правил, які пояснюють дитині, що таке власні кордони:

1.         Приватне – це приватне. Інтимні частини тіла – твоя власність.

2.         Завжди пам’ятай: твоє тіло належить тільки тобі. Йдеться про те, що дитина може відмовитися від дружнього поцілунку чи обіймів будь-якої людини, якщо вона цього не хоче. Треба вчити дитину говорити «ні».

3.         Треба пояснити дитині, що погано, якщо хтось розглядає її статеві органи. Навіть лікарі повинні робити це в присутності батьків.

4.         Говори відкрито про секрети, які тебе засмучують. Дорослі повинні створювати дружню атмосферу, аби діти ділились з ними таємницями.

5.         Розкажи все як є – хтось допоможе тобі.

Джерело: канал "Психологічна підтримка" (за матеріалами “Нова українська школа” та Юлії Ярмоленко, секс-педагога і автора програми із сексуальної грамотності для дорослих і підлітків.)

 ****************************************************************************

5 ЕФЕКТИВНИХ СПОСОБІВ РОЗВИТКУ ЕМОЦІЙНОГО ІНТЕЛЕКТУ

 Емоційний інтелект – це здатність розпізнавати, висловлювати й регулювати власні емоції. Високий рівень розвитку емоційного інтелекту дає можливість повною мірою розкрити закладений потенціал дитини.

Діти, здатні ефективно регулювати свої емоції, чутливі до емоцій тих, хто їх оточує, тому вони можуть співчувати іншим людям або приймати їх точку зору. Це допомагає конструктивно розв'язувати проблеми, пов'язані з проявами сильних емоцій. Діти з розвиненим емоційним інтелектом краще взаємодіють зі своїм оточенням й досягають великих успіхів у житті. Вони краще вчаться в школі, добре взаємодіють з батьками, мають краще здоров’я та щасливі. Вони заводять дружбу з такими ж дітьми, які перебувають у довірливих стосунках зі своїми батьками й не схильні до ризикованих вчинків. У більш дорослому віці емоційний інтелект допомагає їм будувати якісні взаємини у всіх життєвих сферах, досягати успіхів у професії та ставати хорошими батьками.

Діти, які не можуть справлятися зі своїми емоціями, в майбутньому часто полегшують свій емоційний стан алкоголем або наркотиками. Вони схильні до імпульсивної поведінки, ранньої вагітності, розладів харчування та протиправної поведінки.

Навіть звичайні люди без видимих шкідливих звичок, які мають роботу й сім'ю, але недостатньо розвинули здатність керувати власними емоціями, більш схильні до переїдання, сімейних сварок і розлучень, конфліктів на роботі, звільнень, а також сварок з дітьми.

Способи, за допомогою яких батьки можуть розвивати емоційний інтелект у дитини.

1. Визнавайте точку зору дитини та співчувайте їй

Співчуття не означає, що батьки повинні в усьому погоджуватися з дитиною. Важливо намагатися дивитися на ситуацію з її точки зору. Іноді дитина повинна чинити так, як їй кажуть батьки, але при цьому вона має право мати свій погляд на ситуацію. Нам приємно, коли нашу позицію визнають. У спілкуванні з дитиною використовуйте наступні фрази:

·            «Ти схвильований!»

·            «Я знаю, тобі важко закінчити гру й піти обідати, але вже час».

·            «Напевно, ти хотів би, щоб я все робила за тебе, чи не так?»

·            «Ти так засмутився через дощ».

·            «Я знаю, ти хотів би лягати спати пізніше, як старші діти».

Відчуття дитини, що її розуміють, допомагає виробленню гормонів, які її заспокоюють. З часом дитина сама вчиться заспокоювати себе в ситуаціях, коли вона засмучена.

Також ви допомагаєте дитині бути свідомою того, що з нею відбувається, і зрозуміти, що викликає в неї ті чи інші почуття. Навіть те, що ви називаєте почуття, допомагає маленьким дітям справлятися з ними.

2. Дозвольте дитині висловлювати свої емоції

Ваше несхвалення з приводу того, що дитина відчуває страх або злість, не допоможе їй упоратися з емоціями, але може привести до того, що вона почне їх пригнічувати. Пригнічені емоції не зникають, а заховані всередині й шукають вихід. Оскільки ці емоції не контролюються свідомо, вони проявляються в несподіваних ситуаціях: дитина б'є сестру, їй сняться жахи, в неї розвивається нервовий розлад.

Щоб цього не сталося варто створити умови для того, щоб дитина могла вільно розпізнавати й висловлювати свої почуття. Використовуйте наступні фрази:

·            «По-моєму, ти стурбований тим, що ви йдете на екскурсію. У твоєму віці я теж не любила екскурсії. Хочеш про це поговорити?»

·            «У тебе нічого не виходить, і це доводить тебе до сліз? Кожному час від часу потрібно поплакати. Дай я тебе обніму, і можеш плакати, скільки захочеш».

Ваше прийняття допомагає дитині самій приймати свої емоції, краще справлятися з ними. Також ваше прийняття дає зрозуміти дитині, що емоцій не варто боятися чи соромитися, що вони нормальні, і з ними можна справитися. Дитина розуміє, що вона не одна, і що якщо ви приймаєте навіть її непривабливі сторони, то ви приймаєте її в цілому такою, якою вона є.

3. Вчіть дитину розв'язувати проблеми

Коли дитина (чи дорослий) відчуває, що її емоції розуміють й приймають, почуття втрачають свою енергію й розсіюються. Але в деяких ситуаціях необхідно розв'язувати проблему, яка викликала певні емоції. Іноді діти можуть робити це самостійно, а іноді їм потрібна ваша підказка. Не підганяйте дитину й не розв'язуйте проблеми за неї, поки вона сама про це не попросить. Це дасть їй зрозуміти, що ви не маєте сумніву в її здатності самостійно впоратися з проблемою:

·            «Ти гніваєшся через те, що брат розбив твою іграшку. Але битися не можна. Підемо, я допоможу тобі пояснити братові, що ти відчуваєш».

·            «Ти засмучена через те, що Маша захворіла й не прийшла до тебе. Я знаю, як ти чекала її. Якщо хочеш, ми можемо придумати, чим ще цікавим ми можемо зайнятися».

·            «Ти засмутився через те, що Сергій не пішов з тобою гуляти. Іноді ти відчуваєш, що більше не хочеш з ним грати. Але тобі подобається гратися з ним. Що б ти хотів сказати Сергію?»

Дітям необхідно висловлювати свої почуття, але їм також слід знати, як знаходити конструктивний вихід зі складних ситуацій. Для цього дитині необхідна практика та ваш позитивний приклад.

4. Грайте

Якщо дитина починає погано поводитися, ймовірно, вона не може впоратися зі своїми емоціями. У цьому їй можуть допомогти ігри.

Діти щодня відчувають різні емоції: безсилля, злість, смуток, страх, заздрість тощо. Емоційно здорові діти висловлюють їх у грі, тим самим розвиваючи свою емоційну сферу. Сміх зменшує рівень стресових гормонів так само як і сльози. Але при цьому приносить багато радості.

5. Показуйте приклад емоційного інтелекту

Навчіться самі регулювати власні емоції. Багатьом із нас це вдається до того часу, поки ми не засмучуємося через поведінку дитини й не закликаємо її до дисципліни. Але наша реакція може як заспокоїти дитину, так і ще більше погіршити ситуацію. Дуже важливо, встановлюючи правила для дитини, самим зберігати спокій:

·            «Вибач, люба, я знаю, що тобі важко зупинитися, але завтра ти зможеш пограти довше. А зараз пора лягати спати. Підемо, я почитаю тобі на ніч. Яку казку ти хочеш сьогодні почути?»

·            «Ти знаєш правило: не можна стрибати на дивані. Ти можеш його зламати. Я бачу, що ти хочеш пострибати. Ми можемо піти в ігровий центр, і там ти зможеш пострибати на батуті, але на дивані стрибати не можна».

Таким чином діти вчаться в нас управляти своїми емоціями. Якщо вони бачать, що в нас це виходить добре, вони будуть повторювати за нами. Ви зберігаєте спокій, коли дитина поводиться погано? Ви співчуваєте їй? Вона буде чинити так само.

Що робити, якщо в дитини недостатньо розвинений емоційний інтелект:

·                     Визначте, що саме вас турбує в дитині.

·                     Перевірте свої підозри, порадившись з тим, хто добре знає вашу дитину. З'ясуйте, чи відрізняється поведінка вашої дитини від норми для цього віку. Пам'ятайте, що діти зазвичай поводяться гірше вдома з братами або сестрами.

·                     З'ясуйте причину поганої поведінки. Де дитина навчилася цього? Чи можете ви змінити оточення дитини, щоб усунути цю причину?

·                     Використовуйте більше вказівок і менше обмежень. Покарання викликають у дитини бунт і заважають їй навчитися емоційної саморегуляції.

·                     Учіть дитину співчуття. Діти вчаться саморегуляції та співчуття, коли ми співчуваємо їм.

·                     Якщо ваші побоювання не розвіялися, проконсультуйтеся у психолога.

Джерело: https://osvitanova.com.ua/posts/5942-5-efektyvnykh-sposobiv-rozvytku-emotsiinoho-intelektu

 **********************************************************************************

ДИВНІ СПОСОБИ ДЛЯ ПІДВИЩННЯ КРЕАТИВНОСТІ

Будь-яка людина має здатність стати хоча б трохи креативнішою й оригінальнішою, і часом це відбувається вельми дивовижним чином.

1. Роздивляйтеся логотип Apple

Чи можна запустити творчі думки, просто розглядаючи картинку? В одному з експериментів учасників просили подивитися на той чи інший логотип, а потім придумати якомога більше варіантів застосування для звичайної цегли. Дослідники побачили, що люди, яким дістався логотип Apple, виконали це завдання значно краще, ніж ті, хто дивився на лого IBM.

Дослідники пояснюють цю різницю відмінністю в масовому сприйнятті цих двох технологічних компаній. Загалом люди сприймають Apple як джерело маси інновацій, як компанію, що не вписується в стандарти. І розглядання логотипу компанії запускає ці асоціації, що, своєю чергою, і могло призвести до значного сплеску творчих ідей.

2. Уявіть себе на побаченні

Група дослідників Університету Арізони припустила, що у людей є зв’язок між статевими стосунками і креативністю. У низці експериментів вони попросили учасників виконати кілька завдань, що вимагають творчого підходу. Одній групі учасників одразу доручили розв’язувати ці завдання, а іншу спершу попросили уявити себе на побаченні з сексапільним партнером. Люди з другої групи виступили краще у творчих завданнях. Що цікаво, це особливо сильно проявилося в учасників-чоловіків. Але в жінок ефект теж був помітний, якщо вони вважали свого партнера не просто сексуальним, але й надійним.

Дослідники припускають, що в ході еволюції людям доводилося проявляти креативність, щоб залучати партнерів. Вона завжди вважалася ознакою адаптивності та вміння розв’язувати непрості завдання, а отже, протистояти складним обставинам і виживати в них.

3. Перенесіть час відвідування спортзалу

Якщо ви з тих людей, хто любить робити фізичні вправи вранці або під час обідньої перерви, це добре. Лише 30 хв. аеробного навантаження збільшує нашу здатність творчо розв'язувати проблеми, і цей ефект зберігається протягом кількох годин. Тож якщо ви зазвичай ходите займатися спортом після роботи, ви втрачаєте цей шанс посилити свої творчі здібності. Якщо вам по роботі доводиться вирішувати творчі завдання, краще перенесіть вправи на ранок або постарайтеся знайти для них час протягом дня.

4. Вчіться розігріватися — і без інструкцій

Без розігріву люди не займаються бігом і не тягнуть ваги. Дослідження показують, що і для творчого розв’язання проблем потрібно спочатку налаштуватися на правильну хвилю.

В одному дослідженні порівнювали творчі здібності людей, які грали в LEGO, але по-різному. Одній групі доручили збирати щось конкретне, іншій — усе, що спаде на думку. Ті, хто будував за інструкцією і розв’язував чітко визначену проблему, у наступних творчих завданнях виступили значно гірше, ніж ті, хто просто грався з конструктором.

Тому перед розв’язанням складної проблеми необхідно не просто виділити час на розігрів, але й зробити це правильно. Важливо, щоб завдання, які ви використовуєте, щоб увійти в потрібний стан, були неструктурованими (або менш структурованими) і вільними. Не варто, одним словом, після роботи з Excel-таблицями одразу починати мозковий штурм.

5. Перехопіть сендвіч

Успіхи у творчому мисленні зрештою визначаються тим, наскільки правильні рішення ви приймаєте. І як показують дослідження, найкраще ухвалювати рішення не на голодний шлунок. Коли ми голодні, шлунок виділяє гормон під назвою «грелін», який провокує більш імпульсивні рішення. Тож коли ви визначаєтеся з тим, за яку ідею взятися, а від яких відмовитися, поїжте хоч трохи. Це допоможе мислити не так імпульсивно, а в ідеалі й більш творчо.

Джерело: https://osvitanova.com.ua/posts/5808-piat-dyvnykh-sposobiv-pidvyshchyty-svoiu-kreatyvnist

 

**********************************************************************************

ТРИ СПОСОБИ РОЗВИТКУ ПОЗИТИВНОГО МИСЛЕННЯ В ДІТЕЙ

Дослідники в галузі нейронаук виявили, що наші думки та роздуми за своєю природою певною мірою схильні до негативу й у значно меншій мірі до позитиву. На жаль, внутрішні голоси дітей особливо негативні й, як правило, супроводжуються сумнівами, страхами й соромом.

Наприклад, одна дитина може замислитися: «Чи подобаюсь я Дімі? Звісно, ні. Я не такий розумний, як він». Ці види негативних думок повторюються знову і знову... щодня. Тим паче, що на протязі дня діти й підлітки дуже часто чують слово «ні» або переживають негатив у сім'ях чи класі. А такий вплив негативних емоцій схожий з пасивним палінням. Учені вважають, що негатив викликають певні стресові хімічні речовини, що синтезуються в головному мозку. У поєднанні із природним негативним внутрішнім голосом дитини вони можуть призвести до погіршення її психічного здоров'я.

Хоча негатив є складовою природи дитячого організму, батьки, наставники, тренери та вчителі можуть допомогти дитині змінити її фоновий емоційний стан у бік позитиву. Звертаючи увагу на те, як ми спілкуємось, і розуміючи, як необхідно розвивати позитивне мислення, ми здатні покращити емоційний баланс наших дітей.

Не забувайте мислити позитивно, казати «так» замість «ні». Людина стає більш щасливою в житті, якщо невпинно повторює «Так!».

Фахівці виявили, що негативні думки пов'язані з посиленням стресу і сприйняття себе як нещасної людини, а позитивні слова й думки – навпаки! Позитивні слова перетворюються на оптимізм, віру в себе й надію на майбутнє.

Негативні думки, почуття та стрес пов'язані між собою. Наприклад, щоразу, коли ми вимовляємо слово «ні», наш мозок вивільняє гормони стресу й відповідні нейромедіатори, які привносять хаос у наше нормальне функціонування. Тобто коли ми озвучуємо негативні думки про хворобу, страх, неспокої, несхвалення або просто кажемо «ні», вивільняються додаткові стресові хімічні сполуки.

Аналогічним чином реагує й мозок людей, які чують наші слова, що породжують в них неспокій і дратівливість. У результаті довіра та співробітництво між людьми підриваються. І якщо ситуацію не виправити, негатив може зруйнувати сімейні відносини та завдати емоційної травми.

Провідні фахівці-психологи стверджують, що коли ми досягаємо покращення балансу, наші особисті взаємини стають теплішими й наповненими турботою, а ми самі – більш продуктивними в роботі. Виховуючи бажання прагнути до такого балансу в наших дітей, ми формуємо їх життєстійкість – потужну навичку для успішного життя.

Як допомогти дітям досягти оптимального балансу між негативними й позитивними думками? Як розвинути їх позитивне мислення?

·            Навчайте дітей цікаво проводити час. Коли людина проводить час з родиною та друзями й робить те, що любить, це допомагає їй поглиблювати взаємини. Навчайте дітей планувати свій день так, щоб вони мали можливість проводити час із вами або кимось близьким для них, щоб у результаті зробити щасливими і себе, й дорогих людей. У кінці дня дозвольте їм насолодитись позитивними враженнями, розмірковуючи про те, що за день сподобалось їм найбільше.

·            Переконуйте дітей, що вони чудові. Коли діти усвідомлюють, що вони найкращі для своїх улюблених батьків, їх упевненість у собі зростає. Для цього демонструюте непідробний інтерес до них і до того, якими людьми вони хочуть стати в майбутньому. Особливо допомагайте їм повернути позитивні думки й почуття в ті моменти, коли діти пишаються. Розкажіть їм, що, на ваш погляд, гідне такої поваги і що дарує вам радість бути батьками таких дітей.

·            Розвивайте почуття вдячності. Коли діти вчаться розпізнавати та цінувати хороші моменти, вони отримують задоволення й радість від життя і розвивають свій оптимізм. Тому допоможіть їм зосередитись на теперішньому моменті й заохочувати їх уяву. У той момент, коли до дітей приходить натхнення висловити свою подяку вголос, вдячність стає ще більш потужним і дієвим інструментом позитивного світогляду.

Основні принципи спілкування, які живлять позитив

·            Зробіть паузу, заспокойтесь. Якщо під час спілкування з дітьми ви уповільнюєте свою мову, ви тим самим сприяєте відновленню їхнього спокою, особливо в тих випадках, коли діти відчувають тривогу чи гнів. Крім цього некваплива мова поглиблює взаємозв'язок з людьми, дозволяючи їм краще розуміти один одного.

·            Думайте про те, що і як ви кажете. Кажіть «так», коли це тільки можливо. Якщо ви не можете сказати «так», перефразуйте свою відповідь таким чином, щоб розмова проходила в позитивному ключі. Наприклад, якщо Наталя просить дозволу погуляти на вулиці до трьох годин ночі, ви, імовірно, відчуваєте величезне бажання відповісти: «Звісно ж, ні!». Але замість поспішної (негативної) відповіді можете спитати в Наталі: «Якби ти була матір'ю, що могло би переконати тебе дозволити своїй доньці гуляти так пізно?». Згодом ви можете змінити або не змінити свою думку, але важливо залучити її до конструктивної розмови, яка допоможе їй зрозуміти ваш процес прийняття рішень. І ви звільните мозок дівчинки і свій власний від необхідності синтезування гормонів стресу!

·            Використовуйте позитивні фрази та спокійний тон голосу. Крики та сварки стимулюють вироблення в головному мозку шкідливих хімічних речовин. Якщо ви відчуваєте розчарування у вашій дитині, зробіть глибокий вдих і постарайтесь розслабитися, перш ніж почнете розмову. Позитивний зоровий контакт і теплий тон вашого голосу посилають позитивні сигнали в мозок дитини. Пам'ятайте, що коли батьки розмовляють у присутності дітей, однаково важливі як слова, так і форма їх подачі.

Але один з найкращих способів розвинути в дітей позитивне мислення – це власний приклад. Тому намагайтесь «бачити склянку наполовину повною». Шукайте яскраві сторони життя й використовуйте будь-які позитивні фрази, які тільки можете придумати! Ваші діти будуть робити те ж саме.

Джерело: https://osvitanova.com.ua/posts/5804-try-sposoby-rozvytku-pozytyvnoho-myslennia-v-ditei

 

  **********************************************************************************

ЯК ДОПОМОГТИ ДИТИНІ СТАТИ БІЛЬШ ЗОСЕРЕДЖЕНОЮ

Довільна увага людини може бути зосереджена на чомусь одному приблизно 8 секунд. Далі концентрація залежить або від рівня зацікавленості, або від сили волі. Тобто, в процесі мислення доросла людина обґрунтовує концентрацію: чому саме зараз варто зосередитись на цій роботі.

Для дітей цей причинно-наслідковий зв'язок часто не зрозумілий. Для дитини увага буде більше зосереджена на цікавому мультфільмі ніж на 2- годинному читанні підручника. 

Поради дорослим, що допоможуть розвинути здатність дитини до концентрації.

1.         Встановлюйте чіткі цілі, реальні часові межі, складіть розпорядок дня. Дитина має розуміти послідовність своїх дій щодня і конкретні часові межі на виконання щоденних завдань. Розпорядок потрібен для навчання і для дозвілля. Водночас важливо пояснити дитині, яким має бути в підсумку результат роботи – тобто, яка взагалі мета цього процесу.

2.         Розбийте великі завдання на менші – дитина не почуватиметься обтяженою, виконуючи завдання, які не займають багато часу. Якщо дитина виглядає розгубленою, коли їй належить прочитати розділ із підручника, давайте їй читати по сторінці або по декілька абзаців.

3.         Змінюйте вид діяльності. 20 хв. англійської, розминка, 20 хв. математики, трохи музики й можна знову повертатись до англійської. Монотонність – головний ворог концентрації.

4.         Запропонуйте дитині виконувати домашнє завдання в незвичних умовах. Наприклад, в теплу пору року почитати на природі, а не вдома. Інший варіант – використовувати інтерактивні методи навчання: графіки, картинки, навчання з елементами гри. Усе це дозволить підвищити рівень зацікавленості дитини, а отже – і рівень уважності.

5.         Розробіть ефективну систему мотивації. Заохочення працює ефективніше, ніж страх покарання. Розвиваючи стійкість уваги, важливо вийти на той рівень, коли дитина сама усвідомить, що вона отримає від своєї роботи. Це мотивує працювати ще краще, бути ще уважнішим, не відволікатись. Загроза покарання мотивує виконати завдання лише на рівні достатньому, щоб уникнути санкцій. Як тільки подразник у вигляді зовнішнього тиску зникає, будь-яке бажання працювати далі теж розчиняється.

6.         Важливо. В окремих випадках розсіяна увага у дитини також може бути пов'язана з поганою якістю сну, харчовими звичками, стресом або іншими чинниками, що мало залежать від самої дитини. Розлад дефіциту уваги та гіперактивності – проблема, з якою варто звернутися до фахівця.

Джерело: viber група «Психологічна підтримка»

 **********************************************************************************

 

10 КРОКІВ ВІД ГНІВУ ДО ЕМПАТІЇ

Практика Ненасильницького спілкування заохочує нас змінювати те, як ми слухаємо інших і висловлюємось самі, зосереджуючи свою свідомість на чотирьох сферах: що ми спостерігаємо, що відчуваємо (або як почуваємось), чого потребуємо і про що просимо, щоб збагатити наше життя. У цьому контексті слово потреба визначає ті основні людські потреби, які ми всі поділяємо.

Нижче наведено скорочений перелік загальнолюдських потреб, визначений у книжці доктора Маршалла Розенберга «Ненасильницьке спілкування: мова життя»:

·            Автономія

·            Святкування

·            Цілісність

·            Взаємозалежність

·            Фізичне піклування

·            Гра

·            Духовна спільнота

Коли ми вчимося зосереджувати свою увагу на тому, як ми можемо задовольнити ці потреби, ми можемо почати встановлювати зв’язок з тим місцем всередині себе, де ми всі по суті однакові. Цей процес допомагає нам культивувати глибоке слухання, повагу та емпатію, що породжує взаємне бажання давати від серця та дозволяє процвітати нашому природному співчуттю.

Десять кроків

Коли ми відчуваємо гнів, відбувається три речі:

1) Ми засмучені, тому що не задовольняємо свої потреби.

2) Ми звинувачуємо когось або щось інше у тому, що ми не отримуємо бажаного.

3) Ми ось-ось почнемо говорити чи діяти у спосіб, який майже гарантує, що ми не отримаємо того, що нам потрібно, або про який згодом будемо шкодувати.

Коли ми гніваємось, ми майже повністю зосереджуємось на тому, чого нам не хочеться, і наше мислення опиняється у пастці думок, що інші люди, причетні до ситуації, є неправими. Ми перестали тримати у фокусі уваги те, що насправді хочемо і потребуємо.

Використовуйте нижченаведені кроки, щоб під час гнівного конфлікту зосередити свою увагу та навчитися створювати результати, які будуть задовольняти всіх учасників.

Крок 1: Подумайте про гнів як про червоне світло на панелі управління

Гнів – це як світловий сигнал на панелі управління вашого автомобіля, і якщо ви негайно відреагуєте на нього, ви, швидше за все, потрапите туди, куди хочете.

Гнів може бути чудовим сигналом для пробудження, щоб допомогти вам зрозуміти, що вам потрібно і що ви цінуєте. Адже ваші емоції та відчуття у вашому тілі допомагають вам зрозуміти, які ваші потреби задовольняються, чи не задовольняються.

Постановіть собі за мету задовольнити свої основні потреби та прагнути до рішення, яке було б настільки всеохоплюючим, що задовольнило б потреби й інших причетних.

Крок 2: Подивіться з ясністю на те, що відбулося

Коли ви можете об’єктивно описати те, що сталося, ви, швидше за все, зрозумієте, що вам потрібно. Менш ймовірно, що інші люди будуть оборонятися, тому що зможуть легше погодитися з тим, що ви сказали. Отже, другий крок у вирішенні зарядженої ситуації – це уміння чітко висловити спостереження щодо самої ситуацією.

Після того, як ви зможете чітко без ваших інтерпретацій чи оцінювання описати, на що ви реагуєте, інші люди менш ймовірно будуть захищатися, чуючи це.

Крок 3: Візьміть на себе відповідальність за свої почуття

Злість також є сигналом того, що вас відволікає засуджувальне або каральне мислення, і що якась ваша цінна потреба ігнорується. Сприймайте свій гнів як нагадування собі зупинитися, зазирнути «під капот» і в своє серце, щоб дізнатися, що потребує уваги.

Почуття – це ваші попереджувальні показники. Ваші почуття завжди випливають із того, чи задоволені ваші потреби чи ні. Гнів виникає, коли ви фокусуєтесь на тому, що інша людина «повинна» чи «не повинна» робити, і оцінюєте її як «неправильну» або «погану». Коли ваша увага переходитиме на визначення того, які з ваших потреб не задовольняються в тій чи іншій ситуації, ваші почуття також будуть змінюватися. Коли ви виявляєте, що ставлення до вас не відповідає вашій потребі у взаємній повазі, вам могло б бути боляче, ви могли б почуватись наляканими чи розчарованими. Але без думки про те, хто що повинен робити, і судження про інших людей як «неправильних» ви не будете відчувати гніву.

Коли ваші почуття виконали свою мету – коли ваша увага повністю зосереджена на ваших потребах і цінностях – тоді гнів зникає.

Крок 4: «Сформулюйте звинувачення» і проясніть для себе, що ви відчуваєте

У нашій культурі більшість із нас навчені ігнорувати власні бажання та не зважати на свої потреби. Нас називають егоїстичними за те, що ми «бажаємо» та «потребуємо», коли висловлюємо свої найглибші прагнення. Кожен має потреби. Кожна людина потребує поваги, харчування, гармонії, самовираження та любові (це лише кілька основних людських потреб).

Коли ви відчуваєте злість, у вас, швидше за все, буде «обвинувальне мислення». Коли ви можете усвідомити своє «звинувачувальні твердження», ви можете почати досліджувати свої почуття і використовувати ці почуття, щоб зрозуміти, які ваші потреби не задоволені.

Відокремлення своїх почуттів від засудження інших є важливою частиною того, щоб чітко зрозуміти свої потреби та перейти до дій, щоб їх задовольнити.

Крок 5: Визначте свою потребу

Навіть найсуворіші ярлики – це лише завуальоване вираження незадоволених потреб. Коли людина називає когось психопатом, це трагічне вираження її чи його потреб, можливо, у передбачуваності, довірі чи безпеці. Трагічне, тому що саме називання когось психопатом майже гарантує, що основні потреби і надалі залишатимуться нерозкритими, невисловленими та незадоволеними.

Краса уміння правильно інтерпретувати свої почуття як попереджувальні сигнали в тому, що як тільки ви виявите, чого ви потребуєте, ви знову повернетесь до стану, в якому можете діяти, щоб задовольнити свої потреби!

Визначивши свою потребу, приділіть трохи часу тому, щоб дійсно помітити, наскільки чудовим є життя, коли ця потреба задоволена.

Ви вже на півдорозі!

У попередніх кроках ви досліджували, як ви (як почуваєтесь, чого потребуєте). На другому кроці ви більш детально розглянули те, що зробила інша людина. На третьому кроці ви взяли на себе відповідальність за свої почуття, а на четвертому кроці ви взяли на себе відповідальність за своє мислення і почали придивлятися до своїх природних почуттів та потреб. Ви вирішили активно використовувати своє мислення, як спосіб з’ясувати, що для вас є цінним. На п’ятому кроці ваше відчуття себе підсилюється і стає повнішим, тому що ви встановили зв’язок зі своїми потребами.

На шостому кроці ви починаєте уявляти (планувати чи припускати) дії, які будуть гармонійно задовольняти ці потреби.

Крок 6: Знайдіть «зроби», яке ховається за «не роби»

Коли люди розгнівані, вони часто зосереджуються на поведінці, яку вони хочуть припинити. Але це схоже на ситуацію, коли ви хочете, щоб ваша машина перестала перегріватися, але від цього нічого не змінюється, аж поки ви не визначите, що потрібно відремонтувати і не зробите це.

Наприклад, «Чи погодилися б ви зателефонувати мені за 30 хвилин до зустрічі, щоб я знав, чи ви встигаєте прийти вчасно, а також покласти роздаткові матеріали в папку, як тільки вони будуть роздруковані?» Зосередьтесь на тому, чого ви хочете, а не на тому, чого не хочете.

Крок 7: Подумайте про чітке прохання/запит про дію

На цьому кроці ідея полягає у тому, щоб уявити, що могла б зробити чи сказати інша людина прямо зараз, що б гармоніювало з вашим бажанням і, ймовірно, задовольнило вашу потребу. Запитайте себе: «Прямо зараз, що інша людина могла б сказати чи зробити, щоб вшанувати мої потреби?»

Він придумав два прохання, на які його начальник міг би відповісти одразу. Наприклад: «Чи погодилися б ви переглянути зі мною протягом наступного тижня принаймні два проєкти, які я реалізував цього року, і які, на вашу думку, покращили позиції компанії на ринку?»

Крок 8: Назвіть їхні почуття та потреби

Як і монети, кожна ситуація має принаймні дві сторони. Якщо ви дійсно хочете надійно задовольняти власні потреби, важливо переконатися, що потреби іншої людини також будуть задоволені. Цей крок – про демонстрацію вашого розуміння того, що ваші потреби ніколи не можуть бути повністю задоволені за рахунок інших людей. Важливо пролити світло усвідомленості на власні почуття, потреби та прохання, а також на людей, присутніх у вашому житті.

Пам’ятайте, ви все ще не починаєте говорити. Ви інтенсивно думаєте, але ще не заговорили з іншою людиною.

У своїй голові (обов’язково у формі запитання) спробуйте вгадати їхні почуття. Перекладіть твердження: «Він компульсивний!» у те, як ви уявляєте, що хоче інша людина. На цьому етапі, хоча ви ще не розмовляєте з іншою людиною, ви вже починаєте бачити її по-іншому. Ви замінюєте образ «ворога» в іншій людині на уявлення чогось прекрасного і милого – людини з потребами, яка прагне зробити життя радіснішим, задовольняючи ці потреби.

Крок 9: Вирішіть, з чиєї потреби розпочнете розмову

Думайте масштабно. Насолоджуйтесь уявляючи, що потреби кожного будуть прийматися із розумінням і вшановуватися – ніхто не буде «вигравати» за рахунок інших. Процес завершується лише після того, як обоє людей почують і зрозуміють один одного і розійдуться задоволеними. Коли почули і зрозуміли одного, це ще не завершення.

Однак чути кожного можна лише по черзі. Отже, щоб визначити, хто першим говоритиме, а хто першим слухатиме, ви задаєте собі такі запитання:

·                     Ви хочете висловити свої почуття і просити розуміння іншої людини?

·                     Чи ви хочете спочатку дати своє розуміння іншій людині?

·                     Хто найбільше страждає чи перебуває у сильнішому стресі?

·                     У кого найбільша ясність?

Поміркуйте, що станеться, коли людина з більшою ясністю вирішить зосередити свою увагу спочатку на почутті та потреб людини, яка зазнає більших страждань. Якщо її почують і зрозуміють, інша людина, швидше за все, відчує полегшення і ясність, і буде більш охоче враховувати ваші потреби.

Крок 10: Тепер починайте говорити

Перед тим, як почати розмову, запитайте себе:

·                     Чи зрозуміло мені, на що я реагую?

·                     Чи встановив/ла я зв’язок зі своїми почуттями та потребами?

·                     Чи маю я припущення про почуття, потреби та цінності іншої людини?

·                     Ти знаю я, що я хочу, щоб сталося далі?

По-перше, не кажіть нічого з кроку 3 у формі «обвинувального мислення», яке викликало гнів. Натомість розпочніть з кроку 2 і висловіть чітке спостереження. («Я думав про те, ти зустрічалась із друзями тричі протягом минулого тижня».) Потім перейдіть до кроку 4 і відкрито розповідайте про свої почуття. Не забудьте вибрати почуття, яке виходить від серця, або відчуття тіла, наприклад: «Я почуваюся самотньо і мені сумно». Будьте обережні, щоб не почати зі слів: «Я відчуваю, що…» або «Я відчуваю, що ти…». Нагадуйте собі, що, ймовірно, після таких слів піде аналіз або звинувачення, і ви навряд чи отримаєте бажане, висловлюючись у такий спосіб. Пам’ятайте: висловлюйте емоції та відчуття тіла, а не аналіз чи звинувачення.

Після того, як ви назвали почуття, яке прийшло на зміну вашому гніву, коли ви встановили зв’язок зі своїми потребами, назвіть свої потреби вголос. («Я розумію, що мені потрібно більше спілкування, ніж я отримую.») Потім висловіть прохання, яке запрошує іншу людину відреагувати у спосіб, який зробить життя більш наповненим вже зараз. («Чи хотіла б ти погодитися проводити зі мною вечір щовівторка і щосуботи?»)

Інша особа також захоче розуміння до своїх потреб. Але дуже ймовірно, що він/вона не пророблять таку ж внутрішню роботу, як ви щойно зробили, а, мабуть, перейдуть одразу до кроку 3. Він/вона можуть говорити вголос щось на кшталт: «Ти такий егоїст, світ крутиться тільки навколо тебе, чи не так?» Всі ті обвинувальні фрази, які ви щойно стрималися, щоб не сказати! Нічого страшного. Ви зможете впоратися з цим. Зробіть вибір – емпатійно сприймати те, що вам говорять. Зверніть свою увагу на почуття і потреби іншої людини. Спробуйте вгадати, які дії вони могли б хотіти, щоб ви зробили. «Отже, ти стурбована (почуття), тому що хочеш, щоб твої потреби бралися до уваги (потреба) і хочеш знати, що я також хочу брати їх до уваги (дія)?»

Сказати людині, що ви чуєте те, що вона хоче, – це не те саме, що погодитися це зробити. Почути чого хоче людина допоможе вам переконатися, що ви її розумієте, а тоді повідомити їй про те, як вам ідея це зробити. Коли ви продемонструєте, що ви дійсно розумієте, як він/вона почувається і чого потребує, ви будете вражені, як швидко інша людина відчує довіру до того, що її/його потреби важливі для вас, і, як наслідок, буде відкрита до того, щоб взяти до уваги і ваші потреби. Вона також, швидше за все, буде більш сприйнятливою до різних стратегій задоволення своїх потреб.

Підсумок

На кроках 1–3 ви дізнаєтесь про нові способи розуміння почуття гніву та ставлення до нього.

На кроці 1 ви дізнаєтесь, що гнів є цінним попереджувальним сигналом, який говорить зупинитися і заглянути під свій «емоційний капот» на свої почуття та потреби, а також почати шукати ті результати, які могли б зробили життя радіснішим.

На кроці 2 ви навчитесь визначати і описувати «лише факти».

На кроці 3 ви дізнаєтесь, що ваші почуття є результатом того, що ваші потреби задоволені або не задоволені, і ніколи не є результатом того, що робить чи не робить інша людина.

На кроці 4 ви берете у власність своє мисленням і зосереджуєте увагу на своїх почуттях та потребах.

На кроці 5 ви відчуєте себе повніше і глибше, тому що ви встановлюєте зв’язок зі своїми потребами і розумієте, що можете здійснити позитивні дії, щоб задовольнити ці потреби.

На кроках 6 і 7 ви починаєте уявляти позитивні дії, які гармонійно задовольняють ваші потреби прямо зараз.

На кроці 8 ви спрямовуєте свою усвідомленість на інших (іншу людину), встановлюєте зв’язок з їхніми почуттями та потребами та визначаєте дії, які можуть сприяти задоволенню їхніх потреб.

На кроці 9 ви обираєте, хто б ви хотіли почав розмову першим, знаючи, що ви можете продовжувати діалог доти, доки потреби кожного не будуть задоволені за допомогою дій, які кожен готовий здійснити.

На кроці 10 ви нарешті збираєте все разом і починаєте танець спілкування, де по черзі висловлюєте свої почуття і потреби і приймаєте почуття і потреби іншої людини. Ви продовжуєте формулювати чіткі прохання і прислухатися до того, як почуваєтесь щодо того, про що вас просять. Ви продовжуєте танцювати, поки потреби всіх залучених не будуть задоволені за допомогою дій, які всі погоджуються вчинити. 

Підведення підсумків. Практикуючи ці 10 кроків, ви дійсно зможете перетворювати гнів у співчутливі та емпатійні стосунки.

Текст: Нейл Гібсон, Шері Клейн, Гері Баран та Сільвія Хаскавіц (Центр Ненасильницької Комунікації), джерело: The Natural Child Project. Переклад з англійської  підготовано Empatia.Pro.

Джерело: https://osvitanova.com.ua/posts/5094-10-krokiv-vid-hnivu-do-empatii

 ****************************************************************************

КОЛИ ПОЧИНАТИ СТАТЕВЕ ВИХОВАННЯ І КОМУ ПРО «ЦЕ» ГОВОРИТИ З ДИТИНОЮ?

Ми розповідаємо дітям, як правильно переходити дорогу до того, як станеться лихо. А у питаннях безпеки тіла та сексуальності починаємо щось робити, коли вже сталася неприємність. А чому не займатся статевим вихованням на випередження? Ось кілька  рекомендацій, які допоможуть вам.

2-3 роки: починаємо вивчати правила з брошури трусиків або спідньої білизни. Пояснюємо про інтимні частини тіла, яких ніхто не має права торкатися: «Мама завжди запитує дозвіл, перш ніж подивитися статеві органи, а лікар може проводити огляд тільки в присутності батьків!». Обговорюємо безпечні та небезпечні дотики, гарні та погані секрети.

3-4 роки: під час навчання дітей правилам інтимної гігієни важливо повідомити їм коректні назви чоловічих та жіночих геніталій - "пеніс" та "вульва". Навіть якщо вам ніяково використовувати ці слова в повсякденному мовленні, дитина повинна їх знати. По-перше, це дає йому можливість повідомити вам, що відбувається щось погане (порівняйте фрази «Ми грали з його перчиком» і «Ми грали з його пенісом»). По-друге, ви демонструєте, що тема для вас не заборонена, і дочка чи син можуть говорити з вами на цю тему. І не має значення – чи захворіло щось у паху, чи відбуваються сексуальні домагання.

3-5 років: деяким дітям незручно говорити людям "ні" - особливо старшим приятелям або дорослим. Навчіть їх, як коректно та комфортно вийти з неприємної ситуації: можна сказати "Я хочу в туалет" або "Мені потрібно попісяти". І, пішовши з кімнати, відразу попросити допомоги у батька або іншого значущого дорослого.

6-7 років: коли дитина йде в перший клас, є велика можливість зіткнутися з ексгібіціоністами (чоловіками, які демонструють свої статеві органи). Краще заздалегідь повідомити дітей, що таке явище буває і як діяти у таких випадках. Нагадаю, що ексгібіціоніст намагається домогтися від нас яскравої реакції – переляку, збентеження, цікавості. Тому поясніть дітям, що варто якнайшвидше піти в багатолюдне місце і по можливості зробити вигляд, що нічого не помітили (ігнорувати). Якщо чоловік наближається чи намагається заговорити – бігти із криками "Пожежа!" у бік інших людей. Молодшим школярам краще ходити вдвох-втрьох. Здорово, якщо серед них будуть різностатеві діти. До речі, жертвами ексгібіціоністів найчастіше стають дівчата віком до 12 років.

7-9 років: якщо дитина починає самостійно їздити у міському транспорті, варто поговорити про фроттеристів. Це чоловіки, які мають задоволення, коли труться геніталіями про різні частини тіла інших людей. Проте не гидують фроттеристи та хлопчиками. Важливо ще раз наголосити на тому, що ніхто не має права порушувати наші кордони та використовувати наше тіло заради свого задоволення.Що робити, якщо дитина чи підліток зіткнувся з такою ситуацією? Спробувати відсунутися від цієї людини на максимальну відстань. Можна вийти на зупинці та почекати наступного поїзда/тролейбуса/автобуса. Можна різко обернутися і голосно сказати: "Припиніть об мене тертися!" (часто інші пасажири заступаються за дітей) або "Пасажири, будьте обережні: тут кишеньковий злодій! Він щойно намагався засунути руку мені в кишеню!". Швидше за все, довкола вас утворюється невеликий простір.

9-11 років: у цьому віці з дітьми можна говорити про згвалтування. Поясніть, що таке «згода» та добрі стосунки; чому "ні" означає "ні"; із чим пов'язано, що в суспільстві прийнято звинувачувати жертву і чому це неправильно; яка поведінка не допустима на першому побаченні, а яка – і на 10-му році спільного життя; що таке маніпуляція та дискримінація. Розкажіть, що люди здатні контролювати свою сексуальну поведінку і тому абсолютно нормально не мати сексу до певного віку і навіть у дорослому житті.

І ще одне важливе правило: краще виглядати смішно, але бути живим та здоровим, ніж навпаки. І якщо у вас з'явилася думка: "А чи не здається мені, що він чіпляється? А може, я вигадую, а він хороша людина насправді?". Ні, не здається. Ні, не добрий. Будь-які наші відчуття небезпеки є абсолютно об'єктивними. Ми маємо право захищати себе. І буде добре навчити цьому наших дітей.

 

Але залишається ще одне важливе питання. Підліткам бракує важливої інформації про інтимні стосунки, незважаючи на доступ до інтернту, вони почуваються невпевнено у багатьох питаннях і потребують довірливих розмов із дорослим. Але більшість батьків з ними на цю тему не готові розмовляти. Багато хто вважає, якщо діти не запитують, вони вже все знають.

Дослідження Дитячого фонду ЮНІСЕФ, проведене 2019 року, показало, що середній вік початку статевого життя в українських підлітків – 14 років у хлопців і 15 років у дівчат. Кожен третій підліток, який мав досвід сексуальних стосунків, не використовував презерватив під час першого

Потребу поговорити про сексуальність і стосунки відчуває багато молодих людей. Найбільше питань – про стосунки з батьками, друзями й партнером, пригнічений стан, домашнє насильство й секс. Дуже багато зараз питань про сексуальну орієнтацію. Причому, підлітки вже мають достатньо інформації про сам процес і запитують зазвичай про емоції й про те, що нормально у сексуальних стосунках.

Підліткам дуже важливо, щоби їх вислухали й прийняли, їм потрібно розділити з кимось свої емоції. Адже у них дуже багато страхів через те, як відреагують батьки, що буде, якщо дізнається хтось з однокласників, чи не почнуть їх за це шеймити.

Такі довірливі розмови важливі насамперед тому, що вони допомагають збудувати довіру між батьками і дитиною, й якщо дитина раптом потрапить у неприємну ситуацію, вона не буде соромитися розповісти про це батькам.

На уроках сексуальної освіти мають розповідати не лише про фізіологію й контрацепцію, а й «про права на своє тіло, про те, як розмовляти з партнером або партнеркою про секс, взагалі про взаємодію і взаємоповагу».

Основою здорових сексуальних стосунків є безпека й психологічний комфорт. Фахівці наголошують, що одним з найважливіших моментів, про який потрібно розмовляти з підлітками, це згода й власні кордони.

В Україні вік свідомої інформованої згоди на секс – 16 років. За сексуальні дії з людиною молодшою цього віку передбачена кримінальна відповідальність, навіть якщо сама вона не проти стосунків. Дуже багато дівчат і хлопців не знають, що це має бути чітке «так», що партнери не можуть бути під впливом алкогольних або наркотичних речовин.

Підлітки часто не знають, як сказати «ні», як наполягти на тому, щоби використовувався презерватив. Допомогти їм в цьому дозволяє поступове вибудовування особистих кордонів, яке відбувається саме в родині.

Такі речі починають пояснювати ще з раннього дитинства. Вже у 3 роки батьки повинні пояснити малюку «правило трусиків», що ніхто не має права торкатися його інтимних органів, крім питань здоров'я. Батьки мають насамперед самі усвідомлювати кордони й дотримуватися їх, наприклад, розуміти, що не можна без дозволу вриватися у кімнату дитини або брати її особисті речі. Якщо батьки хочуть торкнутися своєї дитини, спитайте «можна тебе обійняти?», «можна я тебе поцілую?». Коли в родині є така культура спілкування, дітям буде легше самим ставити такі питання й відповідати на них. Вони краще вмітимуть прислухатися до себе й допомагати іншій людині прислухатися.

Реалії нашої культури поки що такі, що дівчатам зазвичай складніше позначати свої кордони, їх і досі вчать бути слухняними, поступливими. А тому батьки хлопчика мають насамперед звернути його увагу на важливість питання про згоду, пояснити, що це його відповідальність. І якщо «так» не однозначне, якщо є сумніви, «наче й цікаво, але я не впевнена», треба зупинитися. Експерти наголошують, що й хлопцям, й дівчатам потрібно нагадувати, що вони мають право сказати «ні» на будь-якому етапі.

Сексуальна освіта має обов'язково торкатися й теми стереотипів у суспільстві. Батьки мають розуміти, що діти багато експериментують і приміряють різні ролі. Важливо ставитися до цього спокійно, приймати це.

Одним із небезпечних міфів, нав'язаних масовою культурою, є ідея про те, що перший секс – це завжди боляче, що має бути кров і що дівчина повинна терпіти. Важливо пояснити підліткам, що при жодному виді сексу терпіти біль не можна. А кров є часто результатом необережних дій або поспіху».

Секс часто має елемент статусу у підлітковому середовищі, й молоді люди можуть досить гостро відчувати тиск оточення. Але спитайте у дітей, чи дійсно варто вступати у статеві стосунки тільки для того, щоби справити враження на друзів. Інтимні стосунки – це насамперед про задоволення й психологічний комфорт, а досягти цього можна, тільки якщо йдеш своїм шляхом і прислухаєшся до себе й партнера.

Підлітковий вік – це вік бунтарства й, можливо, це бунтарство й треба виявити у тому, щоби розвінчувати стереотипи суспільства.

Сексологи попереджають, що перегляд порнографії впливає на формування сексуальності підлітка й може мати негативні наслідки у дорослому віці. Порновідео нав'язують нереалістичні стереотипи про те, як мають виглядати статеві органи. Сексуальні сцени часто містять елементи насильства або домінування одного з партнерів. Порно не вчить, якою має бути безпечна комунікація, не несе інформації про згоду й про контрацепцію. Задача батьків пояснити дитині небезпеку порнографії й обмежити доступ до неї на гаджетах, якими користується дитина, принаймні до 16 років.

Вкрай важливою є розмова й про кібербезпеку. За даними дослідження благодійної організації «Служба порятунку дітей», майже чверть дітей в Україні потрапляли принаймні в одну із ситуацій сексуального насильства чи експлуатації в інтернеті.

Найчастіше – це запитання про інтимні частини тіла, прохання про оголені фото чи відео й надсилання дітям порнографічних матеріалів. Підліткам важливо пояснити, чому не можна відправляти інтимні фото в інтернеті навіть тій людині, якій ти довіряєш, потрібно разом з ними перевірити налаштування приватності в їхньому профілі у соцмережах.

Як говорити батькам з підлітком про секс?

Багато батьків насправді усвідомлюють важливість сексуального виховання, але просто не знають, як почати таку розмову.

Поштовхом для такої розмови може стати кіно та мистецтво.

Якщо батькам складно це зробити - варто відвідати відповідний семінар для батьків і потім провести розмову. Здорова сексуальна освіта в суспільстві має починатися з освіти дорослих. І тоді діти отримуватимуть правильно інформацію про сексуальні питання в родині. Саме батьки відповідають за емоційний розвиток дитини, а він є важливою складовою сексуальної грамотності.

Джерело: https://osvitanova.com.ua/posts/5163-pidlitky-khochut-hovoryty-pro-seks-z-batkamy-a-ne-odnolitkamy-yak-pidhotuvatysia-do-vazhlyvoi-rozmovy

https://osvitanova.com.ua/posts/1474-v-kakom-vozraste-na-kakye-temy-polovoho-vospytanyia-hovoryt-s-detmy

 ****************************************************************************

4 ДІЄВИХ ТЕХНІКИ ТАЙМ-МЕНЕДЖМЕНТУ ДЛЯ ПІДЛІТКІВ

Відсутність самоорганізації та самодисципліни, недотримання внутрішнього розпорядку, недосконале планування робочого часу, невміння розставляти пріоритети, слабка мотивація, наявністю хронофагів (інтернет, телебачення, соціальні мережі), однокласники чи друзі, які пропонують замінити навчання відпочинком чи, які люблять обмінюватись смішними мемами в навчальний час, - призводять до того, що наш життєвий годинник безперебійно рухається, а ми стоїмо на перехресті вибору – раціональне використання часу чи надмірна завантаженість і неефективність.

А ще треба виділити час на підготовку до ЗНО або ж улюблені секції.

Лише ефективна стратегія управління часом може допомогти підлітку балансувати між важливими аспектами життя. 

1. Методика Марка Форстера «Автофокус»

Це спосіб реалізації поставлених цілей.

Візьміть блокнот і запишіть ваші цілі в будь-якій послідовності, незалежно від рівня важливості. Переглядайте їх доти, поки якась справа не змусить вас її позбутись. Вона одразу виділиться на фоні інших.

Тільки знайшли необхідну справу - дійте, але не намагайтесь зробити її одразу, якщо у вас немає бажання. Якщо зникла мотивація виконувати вибрану справу, перетягніть цю справу в кінець списку і повернетись до неї згодом. 

Аналізуйте справу за справою. Якщо вас нічого з записаного не зацікавило, викресліть всі пункти. Значить ви просто не готові до реалізації поставлених цілей. Швидше за все, ви трансформуєте власні цілі та бажання, задаєте собі нові пріоритети. Виділіть маркером те, що втратило актуальність для вас.

Виконавши кінцеву справу, ви автоматично повертаєтесь до справи під №1. А далі відкладені цілі й новий, чіткий алгоритм тайм-менеджменту. Система добре підходить тим людям, які не люблять заздалегідь розписувати великі плани. 

2. Техніка GTD

Запишіть всі справи в блокнот, Excel-таблицю чи скористайтесь додатком DoIt. Людина не здатна тримати в голові більше ніж 4 справи, тому записувати їх дуже важливо. Проаналізуйте поставлені завдання і проведіть їх початковий аналіз. Розкладіть все по поличках. Занотовані задачі розділіть на чотири категорії:

·Проєкти. Всі завдання, для виконання котрих треба більше однієї фізичної дії. 

·Календар. Всі справи, прив’язані до конкретної дати або часу.

·Справи, котрі не мають дедлайну, і повинні бути виконані, як тільки з’явиться можливість. 

·Лист очікування. Ці справи потребують вашої уваги, а не участі. Все, що робите не ви, але у виконанні чого зацікавлені. 

Далі перегляньте новий перелік. Щотижня переглядайте їх. 

Чітка обробка й організація значно знижує рівень стресу. Коли ви визначилися з актуальною справою і конкретною дією до її виконання – працюйте!

3. Матриця управління часом по Стівену Кові

Це готовий шаблон управління часом. Відмінним інструментом для планування зайнятості й продуктивним управлінням щоденними справами.

Всі поточні й заплановані справи розділіть на чотири категорії за принципом терміновості й важливості. Для наочності намалюйте квадрат і розділіть його на 4 поля. Перший квадрат – термінові й невідкладні справи (критичні ситуації, нагальні проблеми, які треба терміново вирішити).

Другий квадрат – важливі, але не дуже термінові справи (найважливіша категорія, профілактичні дії, пошук нових можливостей, планування, відновлення сил).

Третій квадрат – неважливі, але термінові справи (задачі для «негайного усунення»: телефонні дзвінки, невідкладні справи, листування у месенджері).

Четвертий квадрат – неважливі й нетермінові справи (рутинні ритуали, хронофаги: дрібниці, які віднімають час).

4. Правило «2 хвилини»

Всі прості справи, які можна реалізувати за 2 хвилини, виконуйте негайно. Помийте чашку після кави, приберіть на робочому столі, уточніть у вчителя, де знайти додаткову інформацію для домашньої роботи. Не додавайте подібні задачі в перелік справ на день, бо вони занадто мізерні, щоб тягнути на реальну справу.

Якщо на виконання справи потрібно більше, ніж дві хвилини, то почніть виконувати її саме зараз. Хочете зробити читання приємною звичкою? Прочитайте першу сторінку нової книжки, і ви не помітите, як перший розділ буде позаду. 

Спробуйте заради експерименту і розширення власного досвіду змінити свою звичну систему тайм-менеджменту. Якщо ви використовуєте паперові планувальники або щоденники, скористайтеся програмними застосунками й гаджетами. Якщо ви віддаєте перевагу електронному тайм-менеджменту – киньте собі виклик, поверніться в архаїку і використайте тільки папір і ручку. 

Цілепокладання – це процес моделювання результату ще невиконаних робіт і без ефективного тайм-менеджменту він неможливий. 

Джерело: https://osvitanova.com.ua/posts/5124-4-diievykh-tekhniky-taim-menedzhmentu-dlia-pidlitkiv

 **********************************************************************************

Як покращити самооцінку

Те, як ви себе бачите й оцінюєте, позначається на всьому: особистому житті, роботі, самопочутті. Якщо з цим є проблеми, їх треба вирішувати.

Наталія Ломоносова пропонує сім кроків, які допоможуть вам переглянути ставлення до себе, стати більш впевненими й спокійними.

1. Не критикуйте себе

Будь-який промах – це наука. Якщо концентруватися тільки на невдачах, будете помічати суцільний негатив. А це створює апатію і безпорадність. Замість критики – подумайте, як не допустити промаху в майбутньому.

2. Слухайте себе, а не оточуючих

За низької самооцінки існує висока залежність від думки сторонніх людей. Навчіться не залежати від чужих оцінок. Прислухайтеся до себе, не озираючись на людей навколо.

3. Майте сміливість робити вибір

Вибір – це визначення внутрішньої зрілості. На який фільм піти, які яблука купити, до якого району переїхати. Це повинно бути ваше рішення. І ваша відповідальність. З кожним новим рішенням ви відчуєте, як розправляються крила за спиною.

4. Не бійтеся помилок

Вони властиві всім і відбуваються з усіма, але оцінюються по-різному. Якщо ви помилилися – це не тотальна поразка, а урок і крок до розуміння життя. Вчіться на промахах. Більше помилок – більше компетенції.

5. Говоріть «ні»

Робіть, відчувайте і говоріть тільки тоді і те, що хочете. Нехай це буде продиктовано внутрішнім бажанням. Ви не зобов'язані бути хорошими для всіх.

6. Робіть все вчасно

Позбавляємося звички відкладати на завтра або на потім. Завершеність справ дає відчуття задоволеності і значущості.

7. Записуйте успіхи

Заведіть щоденник і записуйте до нього ввечері, що вдалося зробити і що ви при цьому відчуваєте. Навіть якщо це незручність або сором. Це ті почуття, які заважають радіти успіхам.

Джерело: https://osvitanova.com.ua/posts/4994-zaversheni-spravy-napovniuiut-pochuttiam-znachushchosti

**********************************************************************************

 

ЯК ПРАВИЛЬНО ХВАЛИТИ ДИТИНУ

(За матеріалами книжки Керол Дуек «Гнучка свідомість.

Новий погляд на психологію розвитку дорослих і дітей»)

Покарання і заохочення – два основні інструменти, за допомогою яких батьки можуть впливати на поведінку дитини. Хороші батьки карати не люблять і роблять це неохоче. А хвалити дитину, здавалося б, легко і приємно, але вибрати форму похвали і використовувати її так, щоб вона приносила користь, не просто.

Будь-якій людині приємно почути похвалу на свою адресу. Адже вона нас стимулює, допомагає розвиватися, рухатися далі. Але коли мова йде про дітей, фахівці вважають, що заохочення – неоднозначний засіб впливу. Воно може як допомагати дитині, розвиваючи в ньому кращі риси, так і викликати внутрішні конфлікти і емоційне напруження, сприяти негативним сторонам особистості.

Залежність від похвали

Якщо дитина буде постійно чекати схвалення від дорослих і орієнтуватися тільки на нього, це призведе до того, що дитина буде зосереджуватися на отриманні похвали і перестане отримувати задоволення від процесу. 

Таке можливо, коли дорослі постійно оцінюють діяльність дитини: намалював малюнок – молодець, доїв кашу – хороший хлопчик, прибрав іграшки – порадував маму. Оцінювальна похвала може стати засобом маніпуляції поведінкою дитини.

Коли батьки не звертають уваги на дрібні повсякденні досягнення дитини (прибрані іграшки, «спасибі» незнайомій людині, вимита після обіду тарілка тощо) як щось само собою зрозуміле: «Адже саме так поводяться виховані діти, що тут особливого!», тоді вчинок або якість, не помічені дорослими, перестають мати цінність для дитини. При цьому майже в кожному дитячому вчинку можна знайти щось хороше. Будь-яку, навіть незначну, на перший погляд, позитивну дію дитини варто відзначити. Увага з боку батьків допомагає дитині відчувати себе цінною, цікавою для дорослих, залученою в життя сім'ї.

Похвала з точки зору теорії життєвих установок

Психолог Керол Двек на основі ряду досліджень описала систему внутрішніх переконань, що впливають на поведінку і способи досягнення цілей. На її думку, і у дітей, і у дорослих бувають установки двох видів: установка на даність і установка на зростання. Тип нашої установки багато в чому визначає життєвий шлях: до чого людина прагне, чи бачить сенс у зусиллях, як оцінює успіх і невдачу.

Установка на даність, або фіксована свідомість

Для людини з фіксованою свідомістю успіх в першу чергу залежить від розуму, інших якостей і здібностей, закладених в нас від народження. Складні завдання лякають, критика сприймається дуже болісно, невдача розцінюється як повний провал.

Дослідники вважають, що захоплення розумом дитини може навести її на думку про те, ніби розум – якась постійна властивість, яку вона не може контролювати. Це може перешкодити їй братися за нові завдання зі страху не відповідати своїм же минулим досягненням.

Установка на ріст і розвиток, або гнучка свідомість

Носії гнучкої свідомості вірять, що бажані якості можна розвинути. Успіх в цьому випадку – це результат цілеспрямованих зусиль і наполегливої практики. Людина з установкою на зростання орієнтована на навчання і самовдосконалення, вона прагне розв'язувати складні завдання, адекватно сприймає критику і розцінює невдачі як цінний досвід і можливість досягти успіху в майбутньому.

Придбання і розвиток певного типу життєвої установки у дитини багато в чому залежить від того, яку похвалу вона отримувала в дитинстві від дорослих: батьків, вихователів, вчителів.

Для зміцнення установки на зростання, яка сприяє розвитку таланту, необхідно хвалити дитину не за її здібності, якими вона зобов'язана генам і середовищу, а за докладені зусилля.

Іншими словами, Керол Двек закликає хвалити з розумом – тобто не оцінювати інтелект або талант. На її думку, потрібно заохочувати залучення дітей в процес: їх зусилля, підхід, концентрацію, завзятість, зміни на краще. Така похвала формує стійкість і гнучкість. Якщо у дитини щось не виходить, зауваження слід висловлювати в конструктивному ключі, щоб вона зрозуміла, як розв'язати проблему і виправити ситуацію.

Якщо ж хвалити дитину за здібності, це може закріпити у неї установку на даність. Раз рівень здібностей закладено спочатку, будь-які зусилля і критика з боку будуть викликати у неї сильне відторгнення. Діти, яких хвалять за рису характеру, важко переживають невдачі і легко втрачають мотивацію. А ті, кого хвалять за підхід до виконання завдання, за докладені зусилля і за результат цих зусиль, схильні розцінювати труднощі як привід для самовдосконалення.

Загальні принципи заохочення

·                Хваліть дитину за досягнення, що відповідають її віку. Наприклад, в 3-5 років можна заохочувати самостійність, розуміння потреб іншого, дотримання базових моральних норм. У 5-7 років цінним буде вміння володіти собою, висловлювати свої почуття і формулювати думки.

·                Враховуйте індивідуальні особливості дитини. Можна відзначати прояв тих якостей, які даються дитині з працею. Наприклад, тривожну і невпевнену дитину можна похвалити за прояв самостійності, а надто активну за зосередженість протягом якогось проміжку часу.

·                Ніколи не порівнюйте одну дитину з іншою, а тільки з самим собою колишньою. Оцініть докладені зусилля: «Ти добре постарався».

·                Частіше використовуйте описову похвалу: «Я бачу, ти сьогодні сам зібрав свої іграшки. Це добре». Такі висловлювання допоможуть дитині самостійно зробити висновки про себе, про свої здібності.

·                Похвала повинна бути щирою. Фальшиве схвалення може сформувати у дитини неадекватну самооцінку.

·                Уникайте перебільшень. Не варто замість «добре» говорити «ідеально».

·                Краще не вживати загальні фрази «Ти молодець!», «Розумниця!», а конкретизувати кожну ситуацію: «Сьогодні у тебе круто вийшло намалювати будиночок».

Важливо пам'ятати про те, що для дитини оцінка її вчинків близьким дорослим стає показником правильності поведінки, орієнтиром для моральних оцінок, критерієм досягнень, відповідності вимогам, показником її цінності для інших, а значить, і для себе самого.

Якщо вам не вистачає слів

У мережі можна зустріти багато варіантів списку «99 способів сказати дитині "Ти молодець"», які виникли, мабуть, як переклад з англійської. Не всі формулювання добре звучать українською, але деякі цілком можна взяти на озброєння.

·        Ти на правильному шляху.

·        Це краще, ніж зазвичай.

·        Так набагато краще.

·        Ти швидко вчишся.

·        Ще трохи терпіння і у тебе вийде.

·        З кожним днем у тебе виходить краще.

·        У тебе вийшло.

·        Я знав(-ла), що ти впораєшся.

·        Мої вітання!

·        Це те, що потрібно!

·        Як чудово!

·        Ти знайшов/знайшла цікаве рішення.

·        Мені подобається хід твоїх думок.

·        Я пишаюся тобою.

·        Ти перевершила/перевершив себе сьогодні.

·        Твоя робота принесла мені багато радості.

·        Ти справжній майстер.

Джерело: https://osvitanova.com.ua/posts/4779-z-kozhnym-dnem-u-tebe-vykhodyt-krashche-abo-yak-pravylno-khvalyty-dytynu

 ****************************************************************************

ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕХІДНОГО ПЕРІОДУ У ХЛОПЧИКІВ-ПІДЛІТКІВ

Перехідний вік у хлопчиків – це період різкого фізичного стрибка організму та вік початку статевого дозрівання. Такі зміни позначаються на поведінці дитини, її психологічному та емоційному стані.

Перехідний вік зазвичай починається в 10-12 років, але точний початок залежить від особливостей розвитку дитини, від того, як працює її гормональна система.

На початок перехідного віку вказують й другорядні чинники:

·            рівень фізичного розвитку дитини;

·            спадковість (знаючи, у скільки років почався процес у батька, у дідусів, можна приблизно сказати, у скільки років починається перехідний вік у їх нащадка);

·            емоційний, психічний стан дитини може спровокувати або загальмувати процес;

·            наявність шкідливих звичок – алкоголь, куріння та ін.;

·            етнічна приналежність.

12-14 років – основний пік перехідного періоду у хлопчиків: активний фізичний розвиток дитини і бурхлива вироблення гормонів.

Ознаки перехідного віку у хлопчиків:

·            дитина стрімко зростає, розвиваються кістки і м’язи, розширюються плечі тощо;

·            втрата ваги за рахунок різкого зростання організму, все йде на ріст кісток, іноді хлопчаки в цьому віці бувають навіть дистрофічними;

·            йде ломка голосу: низький тембр голосу мимоволі зривається на високий, як раніше;

·            з’являється волосся в пахових западинах, на обличчі, грудях, лобку;

·            розвивається статева система, збільшуються статеві органи;

·            уві сні відбувається полюція – це ознака нормального розвитку;

·            перебудова і скачки гормонів призводять до вугрового висипання, які проходять після того, як гормональний фон нормалізується.

Труднощі перехідного віку.

Гормональна перебудова впливає на весь організм. Різкі зміни в тілі призводять і до психологічних змін. Характер хлопчика змінюється, він починає по-іншому ставитися до себе, до близьких, до свого оточення.

Поширені проблеми перехідного віку:

1.         Агресивність. Хлопчик не відразу може сформувати модель своєї поведінки. Що означає бути чоловіком? Проявляти агресію, напористість? Він намагається розібратися в собі.

2.         Грубість. Невміння розібратися в тому, що відбувається з ним, незадоволеність собою призводить до таких проявів. Бунт проти старших як спосіб показати своє дорослішання.

3.         Часта зміна настрою. Гормони нестабільні, це відбивається на нестабільності емоцій.

4.         З’являється помітна симпатія до дівчаток. Хлопчики пізніше, ніж дівчатка, починають по-справжньому цікавитися протилежною статтю. У перехідному віці підлітки дуже гостро сприймають свої невдачі в плані відносин і відмови.

5.         Суїцидальні думки. Неможливість впоратися з проблемами, емоційна нестабільність, невдачі можуть привести до таких думок. Підлітковий вік у хлопчиків – небезпечний час. Важливо, щоб хлопчик не бачив в цьому легкий вихід із замкнутого кола, щоб почуття нерозуміння, незадоволеності не привело до непоправного.

Скільки триває перехідний вік і коли закінчується перехідний вік у хлопчиків, залежить від багатьох чинників.

До 15 років підлітка можна вважати дозрілим в статевому плані. Але повне дорослішання організму закінчується приблизно в 18-20 років. Відхилення від цих цифр можуть бути в 2-3 роки.

До закінчення перехідного періоду у хлопчиків формується помітний характерний «чоловічий» голос і стає чітко видно кадик – щитовидний хрящ в гортані.

Але як би не було складно, все, що дитині потрібно – це любов і увагу з боку дорослих, підтримка і турбота.

Джерело: http://knowledge.org.ua/uk/hlopchiki-pidlitki-na-starti-perehidnogo-viku/

 **********************************************************************************

КІНЕЗІОЛОГІЧНІ ВПРАВИ, ЯКІ ДОПОМОЖУТЬ ШКОЛЯРАМ ЗНЯТИ СТРЕС

 Однією із здоров'язбережувальних технологій, є технологія - кінезіологічна гімнастика. Кінезіологія — це наука, яка вивчає зв'язок рухів тіла з функціями мозку. Вчені дослідили, що за допомогою певних рухових вправ інтегрується діяльність правої і лівої півкулі головного мозку, тіла й мозку, що підвищує стресостійкість дитини і відповідно покращує її здатність навчатися. 

1. Вправа «Ковпак мудреця»

Ці рухи загострюють слух, допомагають роботі короткочасної пам’яті, підвищують розумові та фізичні здібності, поліпшують рівновагу. Проводьте вправу перед уроком або в якості відпочинку (руханки), оскільки вона допоможе швидко сконцентрувати увагу. Можна виконувати стоячи і сидячи.

1.      Тримайте голову прямо, не напружуючи шию і підборіддя.

2.      Візьміться руками за вуха так, щоб великий палець опинився з тильного боку вуха, а решта пальців – спереду.

3.      Масажуйте вуха зверху донизу, трохи розгортаючи їх у бік потилиці.

4.      Дійшовши до мочки, м’яко помасажуйте її. Повторіть вправу 4 рази.

2. Вправа «Сова»

Вправа знімає напругу шиї, поліпшує приток крові до головного мозку. Вона сприяє розвитку таких навичок, як мовлення, слухання і математичні обрахування.

Права рука захоплює лівий м’яз (між шиєю і плечем). Долоня повинна бути м’якою, ніби «приклеєною» до м’яза. Стискайте м’яз і поволі повертайте голову зліва направо. Дійшовши до крайньої зручної точки, починаємо рух у зворотний бік. При цьому губи складено трубочкою і на видиху вимовляємо: "ух". Шия легенько витягується, підборіддя рухається вперед, а очі за кожного «ухання» округляються, як у сови. Зазвичай на один поворот голови припадає 5 звуків. Усі рухи виконуються синхронно! Виконайте вправу не менше 3 разів. Поміняйте руки і повторіть, розслаблюючи правий м’яз. Завдяки «уханню» знімаються щелепні стискання, що поліпшує мовлення.

3. Вправа «Контраст»

Знімає напругу в м’язах рук.

Витягнути руки перед собою. Стисніть міцно пальці в кулачки. Стисніть їх міцно, міцно, щоб кісточки побіліли. Он як напружилися руки. Руки втомилися. Розслабили руки. Відпочиваємо. Кисті рук потеплішали. Легко та приємно стало.

4. Дихальна вправа «Еверлі»

Знімає м’язову напругу, знижує частоту скорочень серця.

Покладіть ліву руку на живіт, а праву зверху. Надуваємо живіт, наче це велика повітряна кулька. М’язи живота напружуються. Пауза. Видих. Втягнули живіт. М’язи живота розслабилися, стали м’якими. Живіт потеплішав. Пауза. Продовжуємо по схемі. (5-8разів)

5. Вправа «Дихальна гімнастика»

Знімає нервово-психічне напруження, інтегрує ліву і праву півкулі.

Дихайте повільно і глибоко. Вдихайте через ліву ніздрю (при цьому праву ніздрю закрийте великим пальцем правої руки). Видихайте через праву ніздрю (при цьому ліву ніздрю закрийте мізинцем правої руки). Потім вдихайте через праву ніздрю, видихайте через ліву ніздрю (3-4 рази).

6. Вправа «Масаж вух».

Активізує слуховий канал, укріплює слизові оболонки носу, горла і гортані, завдяки цьому відступають застуди, кашель, нежить.

1.         Помасажуйте вушну раковину, поки не відчуєте приємне тепло. Потягніть вушко вверх, потім вниз. 

2.         Досягнувши серединки вуха складіть його навпіл, якби накриваючи слуховий прохід. Тримайте кілька секунд, поки не відчуєте сильне тепло. І так 5-7 разів.

7. Вправа «Метелик»

Знімає напругу в м’язах шиї, плеч. Оптимізує роботу головного і спинного мозку.

Кисті злегка стулити в кулаки і прикласти їх до попереку. Лікті створюють у суглобах кут приблизно 90 градусів. Відведіть лікті назад, потім приведіть у вихідний стан, ніби махаючи крильцями. (8-10 разів)

Джерело: https://osvitanova.com.ua/posts/4731-7-kineziolohichnykh-vprav-iaki-dopomozhut-shkoliaram-zniaty-stres

 **********************************************************************************

 

ЯК СПІЛКУВАТИСЯ З АГРЕСИВНОЮ ДИТИНОЮ?

З кожним роком агресивність в суспільстві зростає. Підвищується вона і у дітей. Діти починають битися уже з 2-3-х років. Вони б’ються з батьками, вихователями та іншими дітьми. Але в кожному віці свої причини застосування зубів і кулаків для з’ясування відносин.

Агресія може бути доброякісною і злоякісною. Доброякіна виправдана діями оточуючих: дитина або підліток поводиться агресивно, тому що він захищається. При злоякісній агресії – зовнішніх підстав для такої поведінки немає.

Поведінка дитини (та й дорослого) в першій ситуації може бути виправдана обставинами (не було іншого способу захистити себе або своїх близьких, своє майно). Але дошкільнята й підлітки мають менший досвід і тому часто приймають звичайну ситуацію за небезпечну, екстрену. Крім того, у них менше навичок «розрулювати» ситуацію. Потрібно цілеспрямовано вчити дітей домовлятися один з одним з раннього віку.

Причини злоякісної агресії можуть бути різні, в тому числі і різні відхилення. У всякому разі, така дитина обов’язково повинна бути проконсультована психологом. Поведінка може пояснюватися будь-яким захворюванням, яке краще виявити на ранній стадії.

В цілому, виділяють такі причини агресивної поведінки:

• огріхи виховання в сім’ї та (або) в школі;
• погіршення соціальної обстановки в країні (дорослі мимоволі транслюють на дітей свої страхи, занепокоєння, невдоволення життям, невпевненість у майбутньому та інше);
• збільшене число патологій, ускладнені пологи;
• популярні моделі поведінки, пропоновані кіноіндустрією і комп’ютерними іграми.

Агресія може бути фізичною (бійка і т.п.), словесною (крик, вереск, образи), це може бути образа, дратівливість, негативізм і тому подібні прояви. При цьому дитина може вважати себе правою, так як «весь світ проти нього», а може каятися і відчувати докори сумління; нарешті, дитина може свідомо обирати таку модель поведінки для того, щоб домогтися лідерства в компанії або завдати шкоди оточуючим через свої деструктивні переконання.

Що робити, коли дитина поводиться агресивно?

1. Дорослим не варто переймати настрій дитини чи підлітка. Пам’ятайте: треба берегти себе, свої нерви. Не слід відразу реагувати на поведінку дитини, якщо агресивна поведінка не надто яскраво виражена. При слабких проявах агресії - ігнорування – найбільш прийнятний спосіб «першої допомоги». До проблеми варто повернутися пізніше (після уроку, в кінці дня) і обговорити її з дитиною спокійно і доброзичливо.

2. Слід визнати право дитини на реакцію в такій ситуації. Це можна проговорити («Я розумію твою образу, гнів …»), вислухати дитину, а потім переключити увагу на щось інше. Якщо ж перед вами підліток, а агресія була більш вираженою, є сенс обговорити ситуацію (але не переходячи «на особистості»), намітити варіанти більш адекватного виходу з неї. Це краще робити у вигляді поради, аргументи повинні бути логічні й доступні розумінню школяра, пропонуючи конструктивні моделі поведінки.

3. Якщо агресія дитини не є виправданою, то слід вказати на це, але спокійно і виходячи з припущення, що дитина – хороша, добра, дисциплінована людина. Можна, наприклад, сказати: «Ти добрий хлопчик і вмієш тримати себе в руках. Але зараз твоя поведінка нетерпима. Ти хочеш мене образити?”.

4. Якщо конфлікт відбувається при свідках - спробуйте звести в їхніх очах провину дитини до мінімуму: «Напевно, ти не виспався. Може тобі недобре, ти захворів?». Необхідно зберегти репутацію дитини або (особливо!) підлітка, це наш союзник в боротьбі з агресивною поведінкою.

5. Не вимагайте від підлітка буквального і негайного виконання вимог педагога. Краще запропонувати компроміс.

6. Необхідно дорослому вести себе так, щоб продемонструвати правильну реакцію на подразник, вміння тримати себе в руках, шукати компроміси і вирішувати проблеми адекватними способами.

Що не можна дозволяти собі, спілкуючись з агресивним дошкільником або підлітком?

1. Не можна «заражатися» агресією від школяра: кричати, погрожувати, приймати агресивні пози, говорити крізь зуби; напевно, немає сенсу нагадувати, що рукоприкладство та образи неприпустимі.
2. Не варто переходити на знущальний або глузливий тон, демонструвати зневагу, допускати сарказм і приниження, висміювати або передражнювати.
3. Абсолютно безглуздо читати нотації – дитина їх не чує і не слухає; втім, і загрози покарання не допоможуть, лише ще більше розлютило школяра і додадуть йому ореол героя в очах деяких його приятелів.
4. Не треба втягувати в конфлікт тих, хто в нього поки не залучений, апелювати до думки інших дітей, порівнювати агресивного школяра з ними.
5. Тиснути на дитину своїм авторитетом («Поки що я тут учитель, як сказав, так і буде!»). Різкі накази, нездійсненні вимоги, безкомпромісність, спроба підкупу тільки погіршить становище.

Спілкуватися з агресивною дитиною важко, коригувати таку поведінку – тривале і нелегке завдання, але “місія здійсненна”.

Джерело: https://abetkaland.in.ua/yak-spilkuvatysya-z-agresyvnoyu-dytynoyu/

 **********************************************************************************

ПРАВА НЕПОВНОЛІТНІХ, ЯКІ ХОЧУТЬ ПРАЦЮВАТИ

Кожна дитина повинна розуміти свої трудові права та знати, що робити у випадку їх порушення. Діти отримують кишенькові гроші, певну суму на розваги. Комусь грошей вистачає, а хтось шукає спосіб їх заробити й влаштовується на роботу.

Починаючи з 15 років діти мають право звернутися до державної служби зайнятості за сприянням у працевлаштуванні за згодою одного з батьків або осіб, що їх замінюють.

На жаль, неповнолітні, влаштовуючись на роботу, здебільшого не знають про права та пільги, які гарантуються їм державою, і не всі роботодавці дотримуються умов при використанні праці неповнолітніх працівників, навіть їх порушують. Тому важливо ознайомити учнів з їх правами, передбаченими законами України та спеціальними нормами, які в комплексі створюють особливості охорони праці неповнолітніх працівників.

З 16 років. Згідно зі статтею 188 Кодексу законів про працю (далі – КЗпП) приймати на роботу можна осіб, які досягли 16 років.

За згодою одного із батьків або особи, що його замінює, можуть, як виняток, прийматись на роботу особи, які досягли 15 років.

Для підготовки молоді до продуктивної праці допускається прийняття на роботу учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних і середніх спеціальних навчальних закладів для виконання легкої роботи, що не завдає шкоди здоров'ю і не порушує процесу навчання, у вільний від навчання час по досягненні ними 14-річного віку за згодою одного з батьків або особи, що його замінює.

Умови прийняття неповнолітніх працівників:

·            З неповнолітнім працівником обов’язково укладається трудовий договір в письмовій формі (пункт 5 част. 1 ст. 24 КЗпП).

·            Роботодавець повинен завести трудову книжку працівнику не пізніше п'яти днів після прийняття на роботу (ст. 48 КЗпП).

·            Для неповнолітніх працівників при прийнятті на роботу випробувальний строк не встановлюють (част. 3 ст. 26 КЗпП).

·            Роботодавець при прийнятті на роботу та у процесі роботи повинен провести для працівника своїм коштом інструктаж, навчання з питань охорони праці, з надання першої медичної допомоги постраждалим від нещасних випадків і правил поведінки у разі виникнення аварії (ст. 18 Закону України «Про охорону праці»).

·            Усі особи віком до 18 років приймаються на роботу лише після попереднього медичного огляду і надалі, до досягнення 21 року, щороку підлягають обов’язковому медичному оглядові (ст. 191 КЗпП).

Діти, що працюють, мають право:

·            на виплату заробітної плати, як у дорослого працівника (ст. 194 КЗпП);

·            на встановлення скороченої тривалості робочого часу (ст. 51 КЗпП); 

Вік працівників	Тривалість робочого часу
від 16 до 18 років	36 год. на тиждень
від 15 до 16 років	24 год. на тиждень
учні віком від 14 до 15 років, які працюють в період канікул	24 год. на тиждень
учні, які працюють протягом навчального року у вільний від навчання час	тривалість робочого часу не може перевищувати половини максимальної тривалості робочого часу для осіб відповідного віку

·                     на щорічну відпустку тривалістю 31 календарний день у зручний час (ст. 75, 195 КЗпП, статті 6, 10 Закону «Про відпустки»).

Дітей, що працюють, заборонено:

·       звільняти з ініціативи власника або уповноваженого ним органу. Звільнення можливе лише за згодою районної (міської служби у справах дітей), при цьому з обов’язковим працевлаштуванням при звільненні з підстав передбачених пунктами 1,2 і 6 ст. 40 КЗпП (стаття 198 КЗпП);

·       залучати до роботи у нічний час  (п. 2 ст. 55, ст. 192 КЗпП);

·       залучати до наднормової роботи (п. 2 ст. 65, ст. 192 КЗпП);

·       залучати до роботи у вихідні та святкові дні  (ст. 192 КЗпП).

Порушення правил працевлаштування неповнолітніх осіб може бути кваліфіковано як грубе порушення трудового законодавства, і спричинити притягнення посадової особи такого роботодавця до кримінальної відповідальності за ст. 172 ККУ .

Джерело: https://osvitanova.com.ua/posts/4667-prava-nepovnolitnikh-iaki-khochut-pratsiuvaty?utm_source=sendpulse&utm_medium=email&utm_campaign=20-tskavih-sposobv-perevriti-d

 **********************************************************************************

НАВИЧКИ СПІЛКУВАННЯ, ЯКІ ПОВИНЕН ЗНАТИ КОЖНИЙ

Перше враження про вас складається в той момент, коли ви починаєте говорити. Знаючи як правильно говорити, можна досягти успіхів у кар’єрі, особистих стосунках та отримати неабияку впевненість під час знайомств з новими людьми. Вміння спілкуватися та правильно висловлювати свої думки впливає на налагодження стосунків. Не важливо з ким ви спілкуєтесь, а важливо як ви вмієте знаходити підходи до кожного.

Якщо дотримуватись запропонованих навичок спілкування - гарний результат вам буде гарантований.

Мова тіла

Рухи вашого тіла розкажуть про вас більше, ніж слова. Те, як ви йдете, як складаєте руки, як дивитесь створює перші враження у співрозмовника про вас. Рухи, які ви робите, повинні показувати доброзичливість та впевненість.

Поради:

·                дивіться в очі співрозмовнику;

·                посміхайтесь часто, проте не надмірно;

·                під час вітання, потисніть руку або обніміть співрозмовника (за умови, що це ваш друг);

·                стійте прямо з піднятою головою, а плечі відведіть назад;

·                не схрещуйте руки чи ноги, наче ви захищаєтесь.

Активне слухання

Гарний співрозмовник – це не тільки та людина, якій є щось сказати, а й та, яка вміє уважно слухати. Тому навичка «вміти вислухати» надасть вам здатність переконувати та вести активно переговори, бо під час активного слухання ви не випустите жодної деталі розмови.

Поради:

·                зосередьтеся на динаміці розмови й не відволікайтесь;

·                зверніть увагу на мову тіла співрозмовника;

·                покажіть власною мовою тіла, що ви уважно слухаєте: кивайте, посміхайтесь, виражайте емоції;

·                коментуйте те, що почули.

Вирішення конфліктів

Багато стосунків зазнають краху, коли справа стосується вирішення конфліктів. Дуже зручно конфлікти не вирішувати, а просто відходити від них, звинувачуючи іншого. Нікому не подобається відчувати біль та гнів, який може вийте назовні під час розмови.

Проте, однією з найголовніших навичок спілкування є контролювання емоцій. Аби розв’язати конфліктну ситуацію від людини вимагається вести розмову спокійно, поважаючи й враховуючи потреби й іншої сторони. Таким чином ви можете донести свою позицію, бувши впевненими, що вас почують.

Поради:

·                намагайтесь спокійно реагувати на випади співрозмовника;

·                поважайте думку іншої людини;

·                знаходьте компроміс у проблемній ситуації.

Будьте собою

Намагаючись привернути увагу усіх присутніх, деякі люди часто забувають про те, ким вони є насправді. Уважному співрозмовнику дуже легко запідозрити нещирість та невпевненість такої поведінки. Та й навряд чи з такою людиною виникне бажання спілкуватися в майбутньому. Тому бути собою в деяких ситуаціях не так вже й просто, але можливо.

Поради:

·                визначте те, що ви найбільше в собі цінуєте;

·                діліться своїм досвідом під час розмови;

·                не бійтеся показати співрозмовникам свої недоліки.

Емоційний інтелект

Це показник нашої здатності до спілкування, вміння усвідомлювати свої емоції та розуміти почуття людей. Вміння зчитувати емоції іншої людини відіграє одну з головних ролей у побудові гарної розмови. Бачачи настрій співрозмовника, ви зможете правильно налаштувати тон та  підібрати слова під час бесіди. Головне, вчасно реагувати на знаки мови тіла.

Поради:

·                тренуйте свій емоційний інтелект намагаючись помічати невербальні сигнали від інших;

·                прагніть зрозуміти значення виражених емоцій (хвилювання, гнів, смуток).

Артикуляція і тон голосу

Навряд чи вам сподобається розмовляти з людиною, яка постійно мимрить і після кожного слова вставляє «ем», «е»,  «а». Це не тільки погано звучить, а й вказує на ознаки невпевненості та браку знань.

Поради:

·                тренуйтесь правильно вимовляти слова;

·                запишіть власний голос, щоб ви чули тон та чіткість вимови;

·                говоріть повільно і спокійно;

·                виробіть правильну поставу: стійте прямо, відвівши плечі назад, щоб відкрити діафрагму.

Дзеркальне зображення

Копіювання міміки та жестів відбувається неконтрольовано завдяки спеціальним нейронам у головному мозку. Розмовляючи, наприклад, з другом, ви мимоволі починаєте робите ті ж самі рухи, що й він. Така поведінка викликає до співрозмовника більшу довіру та співпереживання, допомагає налаштувати швидше зв’язок.

Поради:

·                використовуйте ефект дзеркала під час розмови, проте не часто;

·                зверніть увагу як на це реагує ваш співрозмовник.

Цікаві питання

Такий спосіб дозволяє швидше дізнатися інформацію про людину та залучити її до розмови. Використовуйте відкриті запитання аби здобути більше інформації про співрозмовника або змусити його міркувати над темою вашої розмови. Запитання ж після відповіді покажуть, що ви дійсно активно слухали й цікавитесь думкою людини.

Поради:

·                намагайтесь не перебивати та не реагувати на відповідь занадто швидко;

·                витримуйте паузи, бо іноді саме вони штовхають людину більше відкритися.

Маленька розмова

Маленька розмова ні до чого не зобов’язує, бо це просто прояв ввічливості до іншої людини. Хоча, саме вона задасть тон вашій наступній зустрічі.

Поради:

·                майте в запасі декілька тем для такої розмови;

·                залишайтеся собою, навіть коли розмова недовготривала.

Чіткість та обізнаність

Намагайтеся заздалегідь підготуватися до виступу чи дискусії. Ваші слова повинні бути чіткими, а промова логічно побудованою. Для того, щоб вас зрозуміли, вживайте ті поняття, які будуть зрозумілі усім присутнім. Аби зацікавити присутніх, дивіться їм в очі, наче переймаєтесь думкою кожного.

Поради:

·                уникайте жаргонів та лайливих слів;

·                чим більше ви знайомі з темою розмови, тим впевненішими себе почуваєте;

·                слухачам буде цікаво, якщо вам самим цікаво розповідати.

Аби стати гарним співрозмовником, потрібно вчитися. Можливо, спочатку вам буде ніяково, проте згодом ви помітите позитивні результати ваших намагань.

Джерело: http://vsviti.com.ua/blog/111755

***********************************************************************************

НАУКОВІ СПОСОБИ ПРИЙНЯТТЯ РІШЕНЬ

Ми змушені щодня по кілька разів на день приймати рішення. Крім того, що ми витрачаємо на це дуже багато часу і енергії, ми часто робимо неправильний вибір.  Складання списку «за і проти» не завжди допомагає. Але наступні способи допоможуть вам уникнути прийняття неправильного рішення.

1. Приймайте важливі рішення вранці

Кожне рішення, яке ми приймаємо, забирає когнітивні ресурси у інших завдань, що вимагають розумових зусиль. Чим більше рішень ви приймаєте за день, тим більше ви втомлюєтеся. Енергія, призначена для одного процесу, повинна розподілитись і на наступні процеси-рішення, які ви приймаєте. Тому залиште важливі, стратегічні проблеми на ранок.

2. Обережно ставтеся до зворотного зв'язку

Провівши кілька років на безпечній, але нудній роботі, ви роздумуєте про ризиковану, але більш вигідну і цікаву можливість. Щоб зробити правильний вибір, ви шукаєте інші точки зору від друзів, батьків або наставників. Але замість того, щоб прояснити ваше рішення, хор голосів ускладнює ситуацію ще більше. Вони твердять про всі пов'язані з цим ризики, і поступово ви починаєте сумніватися в собі. Ви відмовляєтеся від екзотичної можливості, і всякі негативні «що, якщо» поселяються в вашому розумі.

Зворотній зв'язок іноді допомагає поглянути на проблему ширше, але, коли всі голоси однакові, ми відчуваємо прагнення відповідати думці інших. Ми слідуємо за більшістю, іноді за рахунок власного щастя.

Тому перш ніж збирати думки, проаналізуйте свою особистість. Якщо ви особливо налаштовані на те, щоб уникнути покарання, заробити зовнішні нагороди або догодити іншим, знайте, що люди можуть сильно вплинути на ваше рішення.  У цьому випадку постарайтеся обмежитися максимально об'єктивною інформацією.

3. Довіряйте своєму серцю, якщо ваша голова знає, що робити

Ваш добре продуманий і вивчений вздовж і поперек список «за і проти» вказує на варіант A, але ваша інтуїція тяжіє до варіанту Б. Ви в нерішучості. Випадок «голова проти серця» ставить вас в безвихідну ситуацію. Виберіть «голову», і ваша інтуїція буде продовжувати пиляти вас. Але якщо інтуїтивне рішення засноване на неповній інформації, йому теж не дуже хочеться довіряти.

Вчені прийшли до цікавого висновку: ви можете довіряти своїй інтуїції тільки в тому випадку, якщо прийняте рішення знаходиться в межах ваших компетенцій. 

4. Остерігайтеся когнітивних упереджень

Оскільки ми не роботи, ми часто формуємо наші рішення на емоціях, замість того щоб дозволяти інтелекту диктувати кожен наш крок. Часто ми несвідомо використовуємо ірраціональні способи мислення (також відомі як когнітивні спотворення) для обґрунтування рішень. Ці ярлики не тільки відключають нашу об'єктивність, а й дають помилкову впевненість у поганому виборі.

Ось що про це пише когнітівіст Даніель Канеман в своїй книзі «Думай повільно, вирішуй швидко»: «Ми часто впевнені, навіть коли помиляємося, і об'єктивний спостерігач з більшою ймовірністю виявить наші помилки, ніж ми самі».

Дізнавшись про ці когнітивних упередженнях і помітивши, коли вони втручаються в ваш власний процес прийняття рішень, ви зменшите свої шанси зробити вибір, про який пізніше пошкодуєте.

5. Знайдіть свій найгірший сценарій

Оцінка кращих і гірших сценаріїв є поширеним способом зробити важкий вибір.

Уявіть, що ваше рішення було жахливим. Проект, який ви вибрали, виявився катастрофою.  Тепер досліджуйте всі можливі причини невдачі.  Як тільки ви вирішите це найгірший сценарій, ви зможете зробити кроки, щоб запобігти його і прийняти оптимальне рішення.

6. Обмірковуйте рішення на іноземній мові

Дослідники з Чиказького університету виявили, що мислення іноземною мовою призводить до більш раціонального прийняття рішень [Sayuri Hayakawa, 2016]. За словами співавтора дослідження Саюри Хаякави, це багато в чому пов'язано з тим, що люди не можуть відокремити свою рідну мову від своїх емоцій, що шкодить логічному мисленню. Навпаки, відсутність емоційного зв'язку з іноземною мовою дозволяє здійснювати більш раціональний розумовий процес.

Спробуйте поміркувати над проблемою іноземною мовою і, може бути, ви побачите в своєму завданню більше можливостей.

Від того, які рішення ми приймаємо, залежить наше життя. До важливих проблем потрібно поставитися розважливо. Дотримання кількох правил допоможе вам приймати більш якісні рішення:

• ·         Приймайте важливі рішення вранці, коли мозок ще свіжий.
• ·         Остерігайтеся підпасти під вплив більшості, збирайте зворотний зв'язок з обережністю.
• ·         Довіряйте інтуїції, якщо ви приймаєте рішення в області своєї компетенції.
• ·         Вчіться виявляти когнітивні спотворення, щоб вони не впливали на ваш вибір.
• ·         Спрогнозуйте найгірший варіант розвитку подій і приймайте таке рішення, щоб уникнути його.
• ·         Обмірковуйте проблему на іноземній мові, щоб відключити емоції.

Джерело: https://osvitanova.com.ua/posts/4395-6-nauchnykh-sposobov-pryniatyia-reshenyi

 

***********************************************************************************

ЯК  РОЗВИНУТИ ЕМОЦІЙНИЙ ІНТЕЛЕКТ

Емоційний інтелект — це здатність людини усвідомлювати й аналізувати власні емоції. А також, керувати цими емоціями та взаємодіяти з емоціями інших людей. Наприклад, тебе щось дратує. Можна просто періодично псувати собі цим настрій, або ж сісти і проаналізувати: чому мене це дратує й що я можу з цим зробити? Подібні навички роблять життя простішим.

Люди, які мають добре розвинений емоційний інтелект, краще взаємодіють з іншими людьми: у дружбі, у стосунках, на роботі. Їм простіше брати на себе відповідальність за свої дії та поважати дії інших людей.

Розвиваючи емоційний інтелект, ви навчитеся будувати стосунки та ставлення до себе на роботі. Навчитеся відчувати та відстоювати власні межі в спілкуванні, помічати свої бажання та направляти їх у правильне русло.

Тобто, взаємодія зі світом стане більш якісною та усвідомленою.

Як можна розвинути емоційний інтелект?

Емоційний інтелект, це не якась вроджена здібність — це навчка, яку можна і треба розвивати в собі. Як це зробити?

·  Відстежувати свої емоції та реакції на різні події. Відслідковувати закономірності.

·  Аналізувати власні дії. Чому ви це відчуваєте, чому так реагуєте, чого прагнете досягти.

·  Проговорювати свої страхи та бажання. Близьким друзям, спеціалісту чи для початку — собі.

·  Вивчати тему емоційного інтелекту.

Книги для розвитку емоційного інтелекту

«Простими Словами», Марк Лівін та Ілля Полудьонний

У книжці простими словами пояснюються такі емоції, як злість, самотність, закоханість, розчарування тощо. Окрім роз’яснення емоції, автори додали також історії про ситуації з життя, коли ми з цими емоціями стикаємося. А також поради і вправи, як пропрацьовувати власні переживання.

«Емоції на роботі. Як вони сприяють нашій успішності», Ліз Фосслін, Моллі Вест Даффі

У книзі йде мова про те, як взаємодіяти зі своїми емоціями та емоціями інших у робочому середовищі.

Ви неодноразово чули стереотипи, що емоціям на роботі не місце. Мовляв, залиш усі емоції при собі, а на роботі користуйся холодним розумом і логікою. Ця книжка розвіює міфи про лідера, який придушує свої емоції в роботі. Автори доводять, що успішні компанії — не ті, де емоції придушуються, а ті, де емоції опрацьовуються і використовуються на благо компанії.

«Технологія EQ-BOOST. Як використовувати емоційний інтелект у бізнесі та житті», Валерія Козлова

Книга про те, як отримувати користь, працюючи зі своїм емоційним інтелектом.

Авторка — бізнес-тренер, яка прагне допомогти людям правильно користуватися своїм емоційним інтелектом. Щоби замість придушування емоцій у роботі, ми використовували ці емоції та досягали за допомогою них кар’єрних успіхів.

«Емоційна спритність. Як почати радіти змінам і отримувати задоволення від роботи та життя», Девід Сьюзен

Авторка — психолог, яка впродовж 20 років вивчає людські емоції.

На думку авторки, Емоційна спритність - це розуміння власних емоцій і вміння ними керувати. Адже, яким би ти розумним чи талановитим не був, одне емоційне рішення може роками закривати тобі можливості для зростання.

«Нове «Я». Вплив медитації на свідомість, тіло й мозок», Деніел Ґоулман, Річард Девідсон

Авториспробували в книзі розвіяти міфи та стереотипи, що існують навколо медитації. Вони знайомлять нас із реальними фактами, як медитація, яка є одним із дієвих способів боротьби з тривожністю, може вплинути на наш, не лише емоційний, а й фізичний стан.

«З мене досить! Як жити з емоційною чутливістю», Імі Ло

В книзі йдеться про зворотній бік теми: не коли ми притуплюємо власні емоції, а коли емоції такі гострі, що заважають нормально взаємодіяти зі світом. Автор зібрав рекомендації та вправи для тих, хто гостро переживає різні емоції на роботі та в особистому житті, хто страждає від перепадів настрою й часто не може впоратися з відчуттями, що заважає в різних сферах життя.

Книжка покликана допомогти навчитися керувати своїми емоціями, фільтрувати їх та переживати так, щоби це діяло на користь людині.

«Кишенькова книжка емоційного інтелекту. Невеликі вправи для інтуїтивного життя», Джилл Хессон

Це невеличка книжка на 176 сторінок, у яку вмістилися лише найважливіша теорія та практичні поради щодо розвитку емоційного інтелекту. Посібник складється з 4 тематичних блоків: Розуміння емоцій, Керування емоціями, Розвиток емоційного інтелекту та Розвиток соціального інтелекту. Саме тут ви знайдете поради, ідеї та конкретні вправи для розвитку свого емоційного інтелекту.

Якщо ви спробуєте розвинути у собі емоційний інтлект — ви зможете краще розуміти людські емоції та навчитеся з якісно з ними взаємодіяти. Зможете використати їх для побудови гармонійних стосунків із коханою людиною, з друзями чи в робочому колективі. Але насамперед — із собою.

Джерело: http://vsviti.com.ua/interesting/books/122538

 

**********************************************************************************

МЕТОД СОЦІАЛЬНОГО ДОКАЗУ: ЯК ЗМІНИТИ ПОВЕДІНКУ ДИТИНИ

Роберт Чалдині, автор бестселера в галузі психології «Психологія впливу» (автор www.influenceatwork.com є професором Arizona State University) популяризує соціальну психологію та психології впливу. Зокрема підкреслив, якщо до дорослих людей можна застосувати цілу низку маніпуляцій та методів впливу через надмірну заангажованість цих людей, то для дітей, вочевидь, більша частина таких технік працювати не буде. Проте є все таки деякі дієві. Наприклад, принцип соціального доказу.

Основа принципу: Людина у більшості ситуацій визначає правильну відповідь, спираючись на те, що вважають правильним інші люди. 

Наприклад.

Якщо людина мені більше подобається, якщо вона схожа на тих людей, кому я довіряю, вона володіє авторитетом, вона не одна, думку цієї людини поділяють інші люди тощо – Я з більшою вірогідністю вчиню так як ця людина, я буду копіювати її поведінку.

Так, дитина має мати свою думку. Але ж ми керуємося оцінками та рейтингами на кінопошуку, щоб обрати фільм для вечірнього перегляду? Користуємося ліками, які рекомендує лікар, який запевняє, що ці ліки застосовують за даними доказової бази. Це – цілком нормальний процес, який зберігає і час, і енергію. Тому хвилюватись не варто.

Роберт Чалдині згадує про досліди Альберта Бандури, канадського психолога українського походження, який займався розробкою способів зміни небажаних моделей поведінки й разом з командою досяг непоганих результатів. Маленьким дітям, які боялися собак, запропонували поспостерігати за хлопчиком-однолітком, який спокійно грав із собакою, щодня по 20 хвилин. Вже після 4 (!) сеансів своєрідної терапії 67% піддослідних дозволили, щоб собака був поруч, коли вони гралися у манежі. Ба більше, з часом вони й самі грали з ним, навіть за відсутності дорослих. Результат мав довготривалий ефект: через місяць дослідники знову оцінили рівень страху і з’ясували, що покращення не зникло.

У наступному дослідженні Альберта та його команди, взяли участь діти, які не просто боялись, а мали панічний страх бути поряд з собаками. Тут допомогли відеоролики із сюжетом, коли декількох дітей залучали у дії. Той самий алгоритм забезпечив аналогічний результат. «Принцип соціального доказу працює найкраще, коли доказ забезпечено діями безлічі інших людей», –пояснює Роберт Чалдині.

Роберт О'Коннор, психолог, професор  University of Illinois, досліджував питання соціально ізольованих дітей дошкільного віку. 

В науковця був схожий підхід. У ході дослідження створено фільм, який містив 11 різних сцен з дитячого садка. Кожен епізод починався тим, що на екрані з'являлась, на перший погляд, нетовариська дитина-одноліток (це важливо, адже за цим принципом ми рівняємося на собі подібних), яка спочатку просто спостерігала, як інші діти граються та весело проводять час, а згодом приєднувалась до них. Це викликало здивування та щире захоплення в усіх присутніх. Результати були вражаючими: діти починали краще ладнати з однолітками та й взагалі краще поводились. Оцінку провели ще і через 6 тижнів – результат стабільний, а деякі піддослідні навіть відкрили у собі лідерські якості.

Фільмотерапія та соціальна адаптація у правильному середовищі можуть вирішити низку проблем з дитиною – від некомунікабельності до неакуратності та ліні.

Звичайно, перегляд фільмів чи просто перебування в іншому середовищі може бути малоефективним. Потрібно обговорювати фільми зі своєю дитиною, спробуйте запитувати у неї щось на кшталт: «Як думаєш, герой правильно вчинив? Чому? Ти б зробив(-ла) так само? Я б на його місці…». Крім бажаного результату, згодом неодмінно відчуєте, що зв'язок між вами та дитиною в рази сильніший.

Пам'ятайте, що часи змінюються і ми маємо відповідати цим змінам.

Джерело: https://osvitanova.com.ua/posts/1026-pryntsyp-sotsialnoho-dokazu-iak-metod-vplyvu-na-ditei

**********************************************************************

ПРИЙОМ-ГРА ДЛЯ РОЗВИТКУ КРИТИЧНОГО МИСЛЕННЯ «ШІСТЬ КАПЕЛЮХІВ»

Метод «Шість капелюхів» – це психологічна рольова гра, сенс якої полягає в тому, щоб розглянути одну і ту ж проблемну ситуацію з 6 незалежних одна від одної точок зору. Це дозволяє сформувати найбільш повне уявлення про предмет дискусії та на логічному й емоційному рівнях оцінити переваги і недоліки.

Сам прийом було запропоновано британським письменником, психологом та спеціалістом з творчого мислення Едвардом де Боно у 1985 році. Основою цього підходу є концепція паралельного мислення.

Скрайбінг-притча про 6 синів капелюшника (перегляд доступний з субтитрами будь-якою зручною мовою)

https://www.youtube.com/watch?v=1SQsMYA8E9Q&feature=emb_logo

«Приміряючи» 6 незалежних типів мислення у процесі вирішення практичних завдань можна з легкістю подолати 3 головні проблеми:

·                Зайві емоції. Оцінка певної ситуації з різних точок зору сприяє тому, що ми приймаємо рішення,здійснивши комплексний аналіз у 6 незалежних площинах.

·                Розгубленість. Багаторівневе завдання підвищеної складності може викликати почуття невпевненості у власних силах. Концепція паралельного мислення дозволяє підійти до вирішення завдання систематично, зібравши факти та оцінивши всі «за» і «проти».

·                Непослідовність. Використання такого прийому дозволяє структурувати весь масив інформації за окремими ознаками, тобто вирішити проблемне питання з використанням системного підходу і при цьому залишає місце для творчості.

Що символізує колір кожного з шести «капелюхів»

Капелюх певного кольору передбачає включення відповідного режиму мислення, якому має слідувати учень чи команда в момент аргументації своєї позиції у процесі дискусійної гри:

·                Білий – фокусування уваги на інформації (аналіз відомих фактів та цифр, а також оцінка того, яких відомостей не вистачає та з яких джерел їх можна отримати).

·                Жовтий – дослідження можливих успіхів, пошук переваг та оптимістичний прогноз події/ідеї/ситуації, яка розглядається.

·                Чорний – оцінка ситуації з точки зору наявності недоліків, ризиків та загроз її розвитку.

·                Червоний – увага до емоцій, відчуттів та інтуїції. Не вдаючись у подробиці та міркування, на цьому етапі висловлюються всі інтуїтивні здогадки.

·                Зелений – пошук альтернатив, генерація ідей, модифікація вже наявних напрацювань.

·                Синій – управління процесом дискусії, підбиття підсумків і обговорення користі та ефективності методу в конкретних умовах.

Процес проведення. На початку уроку оголошується тема, що вивчається. Запропонуйте дтям зіграти в рольову дискусійну гру.

Яка послідовність висловлення думок.

У процесі дискусії спочатку слід надати слово представникам Білого капелюху – перш ніж оцінити будь-яке проблемне питання, варто передусім ознайомитись з інформацією про предмет обговорення.

Після Чорного варто надати слово Жовтому – це урівноважить думки й оцінки.

Останнім потрібно вислухати Синій капелюх.

Послідовність виступів представників капелюхів іншого кольору можна узгодити в процесі дискусії – залежно від активності учасників гри.

Форми проведення гри:

1.      Командна

Клас оділити на 6 груп. Кожна команда буде представляти капелюх певного кольору і має, спираючись на певний тип мислення, дотримуватися відповідного підходу до аналізу предмету дискусії.

Оголосіть проблемне питання та надайте час на підготовчий етап командного виступу. Або можна підготуватись до гри заздалегідь, на попередньому уроці узгодивши всі організаційні моменти (визначитись з темою дискусії, поділити клас на команди та попросити підготувати доповіді вдома).

Запропонуйте дітям з кожної команди зробити свій невеличкий виступ, спираючись на особливості відповідного типу мислення (час доповіді кожної команди має бути попередньо узгоджений). У процесі обговорення можна здійснити 1 чи декілька дискусійних кол за участю представників кожної з команд.

Із залученням всіх учнів, ґрунтуючись на доповідях учасників, разом зробіть висновки, чому важливо підходити до оцінки предмету дискусії з різних точок зору та оцініть разом переваги цього прийому у конкретних умовах.

2.      Індивідуальна

Такий формат рольової гри можна використати під час уроку-узагальнення наприкінці вивчення теми. Рольова гра такого формату досить зручна у роботі з невеликою кількістю учнів. У цих умовах протягом уроку кожен матиме можливість спробувати себе в різних ролях без попередньої підготовки.

Організувати гру можна таким чином:

·                Розсадіть учнів по колу.

·                Сформулюйте проблемне питання  та установіть регламент (наприклад, кожен може висловитись 1 реченням тощо).

·                Запропонуйте кожному учню по черзі приміряти капелюх спочатку 1 кольору, потім інших та відповідним чином висловити своє ставлення до проблемного питання (з позиції різних типів мислення).

·                Здійсніть рефлексію (сформулюйте загальний висновок щодо дискусійного питання, визначте переваги та недоліки прийому, відчуття школярів у процесі «примірювання» різних ролей тощо).

Джерело: https://osvitanova.com.ua/posts/1426-shist-kapeliukhiv-pryiom-hra-dlia-rozvytku-krytychnoho-myslennia

***********************************************************************************

ЯК НАВЧИТИ ДИТИНУ ПРОГРАВАТИ?

Буває, дитина в грі програє. Тоді вона впадає в істерику / агресивний стан, розчаровується і, як наслідок, не хоче брати участь в іграх, де присутній елемент змагання.

У такої поведінки може бути кілька причин:

 - дитячий егоцентризм;

 - нестійка самооцінка;

 - образливість (як риса характеру, яку діти найчастіше переймають від дорослих).

І як наслідок:

 - невпевненість у своїх силах;

 - замкнутість;

 - агресивна поведінка;

 - деструктивне вираження почуттів / злість.

Якщо дитина не вміє програвати, то важливо навчити її це робити, показати, що програвати не страшно, не боляче і навіть нормально.

Базові рекомендації для батьків: як підтримати дитину, яка ПРОГРАЛА:

• Дитина повинна відчувати, що її люблять незважаючи ні на що.  Вона програла? Ні, вона ж стійко дійшла до кінця, а не кинула гру на півдорозі!

• Не порівнюйте дитину з кимось. Лише саму з собою. Можна навіть завести зошит і туди записувати її досягнення в тій чи іншій грі.

• Піднімайте дитині самооцінку (якщо відчуваєте, що вона страждає).

• Грайте у «Вихвалянки» (учасники починають згадувати по черзі про свої досягнення за день / тиждень / рік або в якійсь одній сфері) і «Похвалянки» (гравці по черзі хвалять один одного і пояснюють, чому це для них важливо).

• Спільні ігри закінчуйте тією грою, де дитина може відчути себе переможцем (позитивне закріплення).

• Розділіть її почуття. Вона кричить, плаче, а ви - стоїте / сидите поруч, промовляючи ВГОЛОС причину цієї реакції, заспокоюєте її.

• На своєму власному прикладі показуйте - програти не страшно.  Покажіть, що ви теж розчаровуєтесь (трохи) при програші, сумно вдихніть і скажіть: «Ну нічого, пощастить наступного разу» / «Наступного разу я буду уважнішим і точно виграю».

Як навчити дитину ГІДНО ПРОГРАВАТИ?

Бесіду побудуйте так:

• Слухай, а ти знаєш, що програти можна ДВІЧІ ? Уявляєш, людина, яка програла, програє двічі.

·      Якщо після гри вона кричить, тупотить ногами, плаче (покажіть все це в смішний формі), як думаєш, якого кольору в неї обличчя в цей момент?  ЧЕРВОНЕ!  Ха-ха-ха, а з рота можуть текти навіть слюні. Фуууууууу (скорчити смішну пику).

 • Бачив / а коли-небудь таких?  Я так!  Так собі видовище, скажу тобі.

 • Але я хочу розповісти тобі один секрет.  Ти ж вмієш зберігати секрети?  Чи знаєш ти, що той, хто програв, може виглядати дуже красиво, так, що ніхто навіть і не помітить його програш?

 • Для цього в кінці гри йому просто потрібно бути спокійним.  Звичайно, він не повинен радіти за іншого, якщо йому не хочеться, та й обніматися з переможцем теж.  АЛЕ!  Він може як джентельмен / справжня леді протягнути руку і сухо сказати - «ВІТАЮ!».

 • Як думаєш, красиво це буде виглядати з боку?  Я думаю так!

 • Спробуємо?  У тебе вийде! Я впевнений!

Після такої бесіди запропонуйте дитині пограти в ті ж хрестики-нулики або камінь-ножиці-папір, де точно чергуються успіхи і невдачі.

Спочатку нехай виграє ДИТИНА.  Ви потисне їй руку і подякуйте за гру. Можна два рази. А після - ВИ.

Попросіть її також подякувати / привітати вас, як ви її.

Така гра повинна завершитися виграшем дитини.

Тому обов’язково навчіть дитину правильно програвати, підтримайте її під час програшу. НЕ забудьте похвалити, коли вона справиться зі своїм емоціями!

Джерело: https://osvitanova.com.ua/posts/1859-kak-nauchyt-rebenka-dostoino-proyhryvat

***********************************************************************************

ЯК ПРОЯВЛЯЄТЬСЯ ЛЮБОВ ДО СЕБЕ

 

Неможливо любити того, кого не знаєш. Тому для того, щоб полюбити іншу людину -  потрібно полюбити себе, зрозуміти, як любити себе, потрібно знати себе, цікавитися собою, іноді дивуватися новому знанню про себе, але приймати як належне − ставитися до себе так, як це робили б найбільш турботливі й ніжні батьки, які проявляють не жертовність, а продуктивність.

Критика і порівнювання себе з іншими також не дозволяє народитися любові до себе. Люблю − значить знаю і приймаю себе до кінця, без жодного винятку.

Якщо людина не знає інших проявів любові до себе, окрім матеріальних, це не любов. Так ніколи не відчуєш себе по-справжньому задоволеним/задоволеною. Нова покупка приносить радість на якусь мить, і чим більше таких покупок, тим менше відчуття. Тішити себе хорошими речами можна і потрібно, але це має бути лише складовою з різноманіття проявів любові до себе.

Кидати себе в небезпеку, виснажувати дієтами або перенавантаженням, піддавати невиправданому ризику − такі дії теж мають мало спільного зі справжньою любов’ю до себе.

Ще один прояв псевдолюбові − не брати відповідальність за те, що з нами відбувається, і думати, що всі обставини в житті складаються самі по собі, без нашої участі.

 

Як же полюбити себе?

Усвідомлення проблеми нелюбові до себе − це перший крок на вірному шляху.

Щоб по-справжньому полюбити себе, потрібно повністю себе прийняти з усіма недоліками і перевагами. А ще припинити ставити завищені вимоги і засуджувати себе за дрібні промахи.

Іноді самостійно прийти до таких речей складно, тому що людині можуть заважати страхи, установки, негативні сценарії минулого.

Любов до себе − це не вроджений стан. Вона розвивається разом з людиною і залежить від того, наскільки це почуття виявлялася з боку батьків та як вони проявляли любов по відношенню до себе. Відсутність позитивного досвіду впливає на те, що в дорослому житті просто забракне інструментів і знань, щоб проявляти це почуття до себе.

 

Прояви любові до себе:

·      Давати собі необхідну увагу, турботу і підтримку. А в тих випадках, коли не виходить зробити це самостійно, можна попросити когось. Але не вимагати, а саме просити! І коли людина просить, вона готова як отримати бажане, так і прийняти відмову.

·      Займатися улюбленою справою. Тією, яку людина вважає корисною для себе та інших.

·      Бути щасливим/щасливою в особистому житті. Коли любиш себе, не будеш жити або зустрічатися з людиною, до якої не маєш справжніх почуттів, прирікаючи себе на муки.

·      Мати особистий вільний час. Людина, яка любить себе, обов’язково має вільний час, яким може розпоряджатися на свій розсуд. Зокрема просто відпочивати, нічого не роблячи.

·      Мати захоплення, хобі. Заняття, яке щиро подобається та дозволяє насичуватися приємними почуттями.

·      Стежити за собою. Бути уважним до свого фізичного і психічного здоров’я. Займатися профілактикою, а не тільки екстреним лікуванням.

·      Вміти говорити «ні». Відсутність цієї якості часто призводить до того, що людина робить щось проти своєї волі і бажання, тобто йдучи проти себе.

·      Дякувати собі. Людина, яка любить себе, не соромиться висловлювати подяку собі. Вона дякує собі за всі свої успіхи і досягнення, великі та дрібні, за кожен прожитий день, і це тільки додає їй упевненості й підвищує самооцінку.

·      Бути собою, навіть якщо це може для когось виглядати дивно. Краще бути дивним, ніж зручним.

Існує безліч способів, які допомагають виявляти любов до себе, але для більшої ефективності потрібен індивідуальний підхід.

Що буде корисним абсолютно для всіх:

·                     Періодично влаштовувати собі дні тиші, коли є достатньо часу, щоб зосередитися на своїх думках, відчути свої бажання.

·                     Навчитися щодня дякувати собі. Також варто вчитися помічати свої успіхи, навіть найменші, та щиро приймати компліменти від інших.

·                     Робити собі подарунки.

·                     Створити карту бажань і поступово їх реалізовувати.

·                     Починати свій день із приємних процедур для тіла.

·                     Займатися медитацією.

·                     Навести порядок у своєму домі, кімнаті: позбутися непотрібних речей, особливо тих, які викликають неприємні спогади.

·                     Висловлювати свою думку і позицію.

·                     Перестати хотіти подобатися всім і бути ідеальним.

Джерело: https://osvitanova.com.ua/posts/4547-yak-proiavliaietsia-liubov-do-sebe

 

*********************************************************************************

ЯК ГОВОРИТИ З ДІТЬМИ ПРО ІНВАЛІДНІСТЬ?

(поради від тренерки Асоціації дитячих центрів України 

Олени Жупанової)

 1. Обирати правильні слова.

Не бійтеся слова «інвалідність». Запам’ятайте правило прийменника «з»: дитина з інвалідністю, а не інвалід; хлопчик з аутизмом, а не аутист; дитина з синдромом Дауна, а не даун.

Краще уникати слова «хвороба», «хворий». В дитячій уяві хвороба – це коли ти в ліжку, з термометром і чаєм. Вона має початок та кінець. Люди з інвалідністю дещо відрізняються генетично або морфологічно. Можна пояснити: «Інвалідність – це коли людина не може робити певні речі, які можуть робити більшість людей. А ще люди з інвалідністю так само можуть хворіти різними хворобами, як і люди без неї».

- Інвалідність може бути різною. Буває явна – коли її видно. Наприклад, якщо в дитини дитячий церебральний параліч. Або неявна – коли інвалідність  не видно одразу. Наприклад, це аутизм. Діти з аутизмом виглядають так само, як і діти без. Але вони мають свою  особливу поведінку. Можуть сильно засмутитись і голосно це проявляти. Або їх дратує, коли навколо багато шуму. Це не означає, що вони невиховані. Просто їм буває важче себе контролювати.

2. Якщо дитина цікавиться: «Чому виникає інвалідність?»

Психологи радять не заглиблюватись в пояснення причин інвалідності. Часто вона виникає як випадок, який неможливо передбачити. Тому найкраща відповідь буде простою: «Тому що так є. Так склалось життя, що хлопчик має інвалідність».

3. Побачити насамперед дитину, а не інвалідність.

Побачити перш за все дитину, а не інвалідність – це не означає, що ми маємо ігнорувати її особливості. Мами таких дітей кажуть, що засмучує як надмірна увага до особливостей дитини, так і намагання зробити вигляд, що особливості не помічають (якщо вони дуже явні).

Діти одразу звертають увагу на те, що хтось відрізняється від інших. Це нормально. Вони помітять рожеве волосся, інший колір шкіри, незвичне вбрання. Але при цьому діти налаштовані не негативно, а зацікавлено. Переляк, негатив і осуд вони можуть «зчитати» з реакції дорослих.

-                Чи потрібні дітям з інвалідністю спеціальні іграшки?

-                А насправді ні. Діти з інвалідністю граються в ті ж самі ігри, що й діти без інвалідності. Так само люблять Лего, ляльки, футбол або ігри на планшеті. Через інвалідність їм може бути складно робити деякі речі. Або це може займати більше часу. Але їм не потрібні спеціальні ігри та спеціальні іграшки.

Деякі прояви інвалідності можуть збентежити – сильні емоції, дивні звуки. Тоді варто заспокоїти дитину і без драматизації пояснити, що відбувається. Своїм спокоєм і готовністю допомогти ви продемонструєте дитині найкращу модель поведінки. 

- Дівчинка плаче, тому що втомилась. Їй важко заспокоїтись. Давай відійдемо і не будемо заважати мамі заспокоїти її. 

Дуже важливо акцентувати увагу на тому, що нас об’єднує. Що ми маємо спільного.

- Всі люди різні і всі чимось несхожі на інших. Кожна людина має свої особливості. Дивися, в тебе хвилясте волосся, а в мене – пряме. Ти бігаєш, а Тимко пересувається на візочку. Це нормально – бути різними. Це навіть класно! Адже тоді нам цікаво дружити і щось дізнаватись про інших людей. 

- Ми різні, але ми всі любимо дивитися мультики. Давай дізнаємось, які мультики любить дівчинка? 

4. Підтримувати, а не жаліти.

Жити з інвалідністю – складно. Багато речей, на які ми навіть не звертаємо уваги, таким людям даються нелегко.

Але ми маємо відрізняти жалість від підтримки. Жалість робить людину, яку ми жаліємо, маленькою і беззахисною в наших очах, і в очах оточуючих. Підтримка ж – це розмова на рівних.

- Я знаю, що тобі важко. Я поруч, щоб допомогти, якщо тобі буде потрібно.

Це нормально –  співчувати батькам, які виховують дитину з інвалідністю. Бо їм справді треба докладати дуже багато зусиль. Не потрібно винаходити якусь особливу поведінку-підтримку. Достатньо звичайного спілкування «як завжди». З друзями – дружити, з приятелями – перекидатись привітами, незнайомцям – посміхатись.

5. Дізнаватись більше.

Речі, про які ми мало знаємо, можуть нас бентежити або лякати. Тому важливо дізнаватись більше про людей з інвалідністю.

- Чи можна заразитись інвалідністю? Чи буде в мене інвалідність, якщо я пограюся з такою дитиною?

- Ні. Інвалідність не може передатись іншій людині. Можеш через це не хвилюватись.

Розкажіть дитині про те, що полегшує життя людям з інвалідністю: про інвалідні візки, шрифт Брайля, слухові апарати, собак-поводирів, мову жестів тощо. Можна навіть вивчити кілька слів мовою жестів. Покажіть написи шрифтом Брайля на упаковках ліків. На прогулянці зверніть увагу на пандуси.

Мультфільми, фільми та книги про дітей з інвалідністю, які можна подивитись або почитати разом з дитиною:

1.      Мультфільми «Каструлька Анатоля», «Подарунок», «Тамара» та ін.

https://www.youtube.com/watch?time_continue=2&v=Sb3h3HKuvQI

https://www.youtube.com/watch?v=jYu2kY2vcjA

https://www.youtube.com/watch?time_continue=6&v=nmgKPeKPufk

https://www.youtube.com/watch?time_continue=4&v=JOWiPx5VRUU

https://www.youtube.com/watch?time_continue=17&v=Nx4iFNfjqN0

https://www.youtube.com/watch?v=dEO6Fmd_8iw

https://www.youtube.com/watch?time_continue=8&v=mFN4pLhxPWA

https://www.youtube.com/watch?time_continue=1&v=6eQllI3C4WI

https://www.youtube.com/watch?v=4qCbiCxBd2M

2. Фільми «Темпл Грандін», «Чудо»

3. Серія книг для дітей «Живи і вчись» від видавництва Ранок: «Я все зможу», «У мене порушення слуху», «У мого брата аутизм»

4. Книга Катерини Бабкіної «Гарбузовий рік», Видавництво Старого Лева

5. Казка Олега Романчука «Соловейко з одним крилом» (казка)

Джерело: https://osvitanova.com.ua/posts/2225-yak-hovoryty-z-ditmy-pro-invalidnist

 

***********************************************************************************

 

                                   ЯК НАВЧИТИСЬ ВЧИТИСЬ

Якщо ми зможемо навчитися вчитися - тоді освоїти будь-яку справу стане простіше.  Скотт Янг, автор книги «Суперобученіе», розробив план, який допоможе перетворити навчання в проект і виконати його крок за кроком.

Крок 1. Проведіть дослідження

Не варто відразу хапатися за підручники або приступати до вправ.  Підготовче дослідження схоже на збір валізи для довгої подорожі: правильно уклавши багаж, ви уникнете багатьох неприємностей.  Ось контрольний список «необхідного» для навчання.

1. Яку тему ви збираєтеся вивчати і наскільки глибоко?

Жоден навчальний проект неможливо почати, не з'ясувавши, що ви хочете дізнатися. Якщо ваша мета інструментальна (почати бізнес, отримати просування по службі), важливо також розуміти ширину і глибину занурення в предмет. Краще почати з вузькою області, яку потім можна буде розширити. Краще вивчити кілька іноземних фраз для 15-хвилинного спілкування, а потім вже цілу мову.

2. Які ресурси ви збираєтеся використовувати?

Ресурсами можуть бути книги, відео, курси, навчальні посібники, керівництва і навіть люди, які виступлять в якості наставників, тренерів та колег.  Вирішіть, який буде ваша відправна точка. Визначте, що вам буде потрібно, і знайдіть, купіть, візьміть напрокат, зарезервуйте інструменти до початку роботи.

3. Знайдіть відповідний приклад

Для будь-якого популярної навички є онлайн-форуми, де майстри діляться своїми методиками.  Встановіть, що зробили інші для освоєння потрібної вам навички.  Це не означає, що потрібно точно повторити їх шлях, але так ви не пропустите чогось важливого.

4. Практична діяльність

Подумайте, де і як ви можете використовувати отриману навичку, і приступайте до цього якомога швидше.  Якщо це неможливо в повній мірі, знайдіть варіанти, що задіють навичку хоча б частково.

5. Додаткові матеріали та вправи

Подумайте, які вправи і додаткові матеріали ви можете додати до основних.  Наприклад, якщо ви вивчаєте мову з репетитором, у вільний час можете дивитися фільми або слухати пісні цією мовою.

Крок 2. Сплануйте час

Не обов'язково виділяти на навчання цілі дні і тижні - проект може бути успішним, навіть якщо не виявиться гіперінтенсивним. Але деяких тимчасових витрат він неодмінно вимагатиме, тому краще заздалегідь вирішити, скільки годин ви готові присвятити навчанню.

Якщо заздалегідь не відвести на заняття конкретного часу, вам буде складніше сформувати мотивацію.

Коли ви збираєтеся вчитися? Встановіть постійний графік, а не кидайтеся «в навчання», як тільки видасться вільний час. Звичайно, випадкові заняття краще ніж нічого, але для їх організації буде потрібно більше самодисципліни.

Визначте тривалість вашого проекту. Віддавайте перевагу коротким зобов'язанням: проект на місяць менше залежить від несподіваних змін і ослаблення мотивації, ніж річний. Якщо мета настільки грандіозна, що її явно не вдасться реалізувати в короткі терміни, розбийте проект на кілька менших.

Крок 3. Виконайте план

Пора приступити до здійснення плану.  Жоден з придуманих варіантів не може бути досконалим, і результат ваших зусиль в будь-якому випадку буде далекий від ідеалу, встановленого принципами супернавчання.  Відчувши, що результат далекий від ідеалу, ви зможете знайти і внести в план потрібні зміни.

Ось питання, які треба задати собі, щоб визначити, чи не віддаляєтесь ви від ідеалу.

1. Метанавчання. Чи дізнався я попередньо типові способи вивчення цього предмета або отримання досвіду? Чи витратив близько 10% часу проекту на попередні дослідження?

2. Фокусування. Я зосереджений, коли займаюся, або часто відволікаюся?  Чи доводиться мені пропускати або відкладати заняття?  Як довго мені вдається підтримувати зосередженість?  Наскільки гостра моя увага?

3. Цілеспрямованість. Як я буду використовувати нову навичку? Як перенести пізнане в реальне життя?

4. Вправи.  Як я зосереджений на найслабших місцях своєї діяльності?  Що обмежує мою швидкість і уповільнює прогрес?  Як відпрацювати найскладніші навички?

5. Закріплення.  Чи є у мене якийсь спосіб самоперевірки, або я просто припускаю, що все запам'ятав?  Чи можу я успішно пояснити те, що дізнався вчора, минулого тижня, рік тому?

6. Зворотній зв'язок. Чи отримую я чесні відгуки про свою роботу або намагаюся уникнути критики? Чи знаю я, що освоїв добре, а що - ні? Чи правильно я використовую зворотній зв'язок?

7. Запам'ятовування. Чи є у мене спосіб пригадати вивчене в довгостроковій перспективі? Що я роблю, щоб інформація зберігалася в пам'яті довше?

8. Інтуїція. Чи глибоко я розумію те, що вивчаю, або просто визубрюю? Чи можу я подати ідеї і процедури, які вивчаю, комусь ще? Чи вірно я розумію те, що я вивчаю, або все це здається випадковим і не пов'язаним між собою?

9. Експериментування. Чи не тупцюю я на одному місці? Чи потрібно пробувати нові підходи, щоб досягти мети? Як вийти за рамки оволодіння основами, створити унікальний стиль творчого вирішення проблем і зайнятися тим, що інші не досліджували раніше?

Крок 4. Проаналізуйте результати

Після завершення проекту або під час паузи витратьте трохи часу на аналіз. Що було правильно? Що пішло не так? Що треба зробити в наступний раз, щоб не повторити колишніх помилок?

Аналізувати слід і вдалі проекти, і ті, які не виправдали ваших сподівань. Кожен проект можна доопрацювати, щоб поліпшити наступний за ним.

Крок 5. Підтримайте те, чого ви навчилися

Якщо не почати використовувати навичку або знання на практиці, вони, швидше за все, швидко загубляться.  Як ви збираєтеся застосувати отриману навичку?  Визначтеся з цим відразу після закінчення навчання і практиуйте, щоб закріпити і вдосконалити нові знання.

Джерело: https://osvitanova.com.ua/posts/4462-obuchenye-kak-proekt-5-shahov-k-osvoenyiu-navyka

***********************************************************************************

 ЯК РОЗВИНУТИ ВПЕВНЕНІСТЬ У СОБІ

Впевненість у собі — це наше сприйняття себе, своїх можливостей і рівня професіоналізму. Вона виражається у позитивній оцінці власних навичок, здібностей і сил для досягнення значущих цілей.

Здорова впевненість у собі відповідає за:

• проактивність,
• рішучість,
•  наполегливе просування до мети,
• якісні стосунки з оточенням,
• широке коло спілкування, 
• стійкість до труднощів.

Впевнена у собі людині теж сумнівається, відчуває страх і хвилювання, коли починає щось нове, зустрічає перешкоди, робить крок у невідомість. Але їй допомагає внутрішня сила — накопичений досвід, наявні компетенції та здібності: «Це не просто, але я це зроблю».  

Впевненість — найчастіше це результат багаторічної копіткої роботи, розвитку відкритого мислення і корисних звичок. Щоб розвинути впевненість у собі, необхідне бажання, наполегливість, систематичність і найголовніше — власні зусилля. Адже впевнені в собі люди легше заводять корисні знайомства, більш затребувані в професійній сфері, швидше і легше просуваються кар’єрними сходами, досягають мети.

Дотримуйтесь порад щодо розвитку вашої впевненості і це допоможе вам долати будь-які перешкоди і швидше відновлюватися у складних ситуаціях.

1. Ставте собі цілі

У вас завжди повинні бути власні цілі. Необов’язково глобальні, але важливі й цінні для вас у конкретний момент. Реалізувавши одну, формулюйте нову мету, яка на щабель вища ніж попередня, щоб розвивати нові навички, вивчати щось нове, змінювати звичну модель поведінки, впроваджувати корисні звички.

2. Дійте в напрямку бажаного

Для реалізації наших бажань необхідні конкретні покрокові дії. Дробіть шлях до своєї мети на маленькі етапи і починайте з найпростішого для вас. Завершивши перший етап, похваліть себе за досягнуте і переходьте на наступний етап. Крок за кроком ви дістанетесь вершини своєї мети. Кожен такий шлях – це крок до вашої впевненості.

3. Визнайте свої досягнення

Колись ви навчилися їздити на велосипеді, здобути освіту, отримати роботу, приготували вперше страву тощо – це незначні результати, на перший поглад, але ви для їх досягнення ви розвинули певні навички, отримали знання. Відстеження досягнень допомагає краще зрозуміти свої сильні сторони і закріпити отриманий позитивний досвід, що є фундаментом для впевненості у своїх силах.

Для відстеження досягнень і виявлення власної стратегії успіху, можна використати таку техніку:

• Візьміть аркуш паперу (краще декілька).
• Складіть список своїх досягнень (мінімум 30). Біля кожного досягнення детально опишіть, які дії та навички допомогли вам досягти результату.
•  З отриманого списку з переліком навичок і дій нескладно буде виявити домінуючі стратегії, які допомагають вам досягати успіху.

Виконуйте таку вправу щороку. З накопиченим позитивним досвідом виросте і ваша особиста оцінка власних дій та зусиль.

4. Створюйте оточення, яке вас підтримує

Більше спілкуйтеся з людьми, які у вас вірять і підтримують у важку хвилину. Якщо у вашому оточенні є люди, які переконують, що ви не зможете, у вас не вийде, — мінімізуйте, а краще повністю відмовтеся від спілкування з ними.

5. Використовуйте свої сильні сторони

У професійному розвитку спирайтеся на свої сильні сторони. Для цього вам необхідно:

•   добре вивчити себе та свої особливості;
• об’єктивно оцінювати свої можливості;
• усвідомлювати, що ви можете, а що ні, що виходить легко, а що вимагає від вас значних зусиль;
• знати, які ваші якості і в яких ситуаціях є вашою перевагою;
• розуміти, які конкретні дії допоможуть розвинути ваші зони росту.

Вивчивши свої особливості, робіть ставку на сильні сторони, але не забувайте паралельно розвивати і так звані мінуси.

6. Знайдіть собі заняття для душі

Самореалізація людини безпосередньо впливає на зростання її впевненості в собі. Знайдіть діяльність, де ви будете сповна реалізовувати ваші здібності і таланти, де ви будете отримувати задоволення від процесу і результату.

7. Постійно навчайтеся

Зробіть навчання своєю звичкою. Здатність швидко навчатися — ключова компетенція успішних людей. Розширюйте й оновлюйте свої знання у цікавій для вас сфері та впроваджуйте те, що дізналися, в життя й роботу.

8. Займайтеся спортом і стежте за здоров’ям

Підберіть спортивне заняття, відповідний його формат і режим тренувань та регулярно приділяйте увагу своєму здоров’ю: дотримання режиму дня і графіку фізичних навантажень вже є досягненням; підтягнуте здорове тіло і пряма постава символізують впевнену в собі людину. Заняття повинне бути у задоволення.

9. Порівнюйте себе сьогоднішнього із собою вчорашнім

Більше уваги приділіть тому, які нові знання і навички ви опанували, які нові компетенції розвинули, наскільки покращили стосунки з близькими або колегами, змінили свою поведінку тощо.

10. Полюбіть зміни

Сьогодні життя вирізняється неймовірною швидкістю змін. Єдиний варіант триматися на належному рівні в такому мінливому середовищі — полюбити зміни й розвинути свою адаптивність до нових умов. Тому час від часу змінюйте щось у своєму житті: нові підходи, нові враження / відчуття, новий досвід. Таким чином ви розвинете механізм адаптації, навчитеся справлятися зі стресом, який супроводжує зміни, і підвищите свою стресостійкість. Саме стресостійкість допомагає людині швидко відновлюватися у важкі часи, а відповідно, і підвищує впевненість у собі. Треба мати сміливість і здорову віру в свої сили, щоб починати щось нове.

Джерело: https://osvitanova.com.ua/posts/4262-10-korysnykh-porad-iak-rozvynuty-vpevnenist-u-sobi

*************************************************************

СУПЕРТЕХНІКИ ДЛЯ РОЗВИТКУ КРЕАТИВНОСТІ В ДІТЕЙ І ДОРОСЛИХ

Креативні люди керують світом. Завдяки креативності у нас є всі блага цивілізації. Ось кілька порад, як генерувати ідеї та креативні рішення, щоб вони стали в нагоді вам в бізнесі і житті.

1. Пограйтеся зі словами

Спробуйте в умовах вашого завдання поміняти іменники на дієслова, а дієслова на іменники. Питання «Як поліпшити відносини зі споживачем?» стає питанням «Як використати відносні поліпшення?». Це породжує нову перспективу і змушує думати про застосування товарів і послуг покупцями, про використання всіх важливих аспектів діяльності клієнтської підтримки та інші подібні речі.

Ще один спосіб зміни погляду на проблему — заміна іменника його антонімом. Якщо питання сформульоване словами «Як можна збільшити продажі?», вставте замість продажів антонім — «витрати». Новий порядок денний буде пов'язана з роздумами про те, як витрачати більше, щоб більше заробляти:

Ось кілька прикладів:

·  Як я можу домогтися просування по службі? Як я можу просунути себе по службі?

·  Як я можу рекламувати свої футболки? Як я можу використовувати свої футболки для реклами?

·  Як я можу навчитися використовувати інтернет? Як я можу використовувати інтернет, щоб чогось навчитися?

2. Відчуйте себе в іншій ролі

Корисно приміряти на себе іншу роль, щоб з'явився інший погляд на речі. Спочатку зафіксуйте формулювання завдання з вашої точки зору. Потім запишіть її ще в декількох варіантах, наприклад, як записав би її лідер вашої галузі, професор університету, вундеркінд, євангеліст, політик, фізик, психолог, суддя?

Поміркуйте, як до проблеми підійшов би кожен персонаж. Як би він став шукати рішення? У чому між ними подібності та відмінності? А тепер перевірте, чи змінився ваш первісний погляд на проблему?

3. Думайте як дитина

Заплющіть очі й уявіть, що вам, припустимо, 12 років. Максимально докладно згадайте себе в цьому віці: як ви зустрічали Новий рік і Різдво, дні народження, що відчували під час канікул і за шкільною партою. Максимально пориньте в дитячий досвід. Пригадайте, як веселилися з кращими друзями. А тепер подивіться на вашу проблему очима дванадцятирічного: які запитання поставив би він?

Задавайте ігрові запитання, щоб увійти самому або в складі групи мозкового штурму в дитячий, ігровий стан.

·  Постарайтеся думати про завдання, що стоїть перед вами, як про живий організм. Як воно виглядає? Намалюйте. Подумайте про минулі й майбутні варіації своєї проблеми. Якими вони були і будуть?

·  Уявіть, що ваша проблема їстівна. Яка вона на смак?

·  Подивіться на проблему як на вершину айсбергу й уявіть ту її частину, яку не видно. Чи можете її описати?

·  Подивіться на світ з точки зору проблеми. Що вона може думати про вас?

·  Пошукайте в проблемі красу або естетичний інтерес. Чи можна знайти щось подібне?

·  Уявіть особисте життя проблеми. Які її політичні переконання? Релігійні? Що з романтичними стосунками? Де вона народилася? Чи є у неї брати і сестри? Якщо так, то наскільки вони дружні?

·  Чого боїться проблема? Якби ви були психотерапевтом цієї проблеми, що вона довірила би вам?

4. Використовуйте SCAMPER-метод

Обробляти ідеї можна за допомогою списку з дев'яти принципів творчого мислення, який був вперше формально запропонований Алексом Осборном, а потім перероблений Бобом Еберле в наступне мнемонічне поєднання:

·  S = Substitute? — Замінити?

·  C = Combine? — Комбінувати?

·  A = Adapt? — Адаптувати?

·  M = Modify? = Magnify? — Модифікувати? = Збільшити?

·  P = Put to other uses? — Запропонувати інше застосування?

·  E = Eliminate or minify? — Усунути або зменшити?

·  R = Reverse? = Rearrange? — Поміняти на протилежне? = Переставити?

SCAMPER-метод ґрунтується на тому, що нове — це доповнення або видозміна чогось вже наявного. Ви берете предмет і робите з нього щось інше. Наприклад, видобута при бурінні нафта стає нафтохімічною сировиною, яка стає синтетичним каучуком, який стає автомобільними шинами.

Визначте предмет, про який хочете подумати, і складіть список запитань, які покликані стимулювати появу нових думок та ідей.. До всього можна прикласти список питань SCAMPER. Ви виявите, що ідеї почнуть вискакувати майже мимоволі, головне — поставити потрібні запитання:

·  Чи можу я щось замінити?

·  Чи можу я поєднувати це з чимось іншим?

·  Чи можу я адаптувати щось для цього предмета?

·  Чи можу я збільшити предмет або щось до нього додати?

·  Чи можу я модифікувати або ще якось змінити предмет?

·  Чи можу я запропонувати інше застосування предмета?

·  Чи можу я усунути щось з предмета?

·  Чи можу я переставити його?

·  Що буде, якщо поміняти предмет на протилежний?

5. Поєднуйте непоєднуване

Виберіть 20 випадкових об'єктів. Запишіть їх у дві колонки по десять об'єктів. Візьміть об'єкт ліворуч і поєднуйте його з об'єктом праворуч. Коли виявиться цікава багатообіцяюча пара, обробіть її, щоб вийшов винахід. Можна спробувати і зворотню евристику — придумувати ідеї, які передбачають, що якщо об'єкт виконує одну функцію, то можна придумати новий артефакт шляхом поєднання цього об'єкта з тим, який виконує протилежну функцію. Хороший приклад — молоток-обценьки або олівець з гумкою. Поєднання двох несхожих предметів, що створюють свого роду уявний сплав, часом приводить до цікавої ідеї або здогаду.

Джерело: https://osvitanova.com.ua/posts/4438-5-supertekhnik-dlia-rozvytku-kreatyvnosti-v-ditei-i-doroslykh