НАДАННЯ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ДОПОМОГИ ДІТЯМ, ДІТЯМ З ООП, ЯКІ ЗАЗНАЛИ ПСИХОТРАВМАТИЧНИХ ПОДІЙ

 

НАДАННЯ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ДОПОМОГИ ДІТЯМ, ДІТЯМ З ООП, ЯКІ ЗАЗНАЛИ ПСИХОТРАВМАТИЧНИХ ПОДІЙ

Під час військових конфліктів однією з найуразливіших та беззахисних категорій цивільного населення є діти, а особливо діти з ООП.

Більшість з них не можуть прийняти нову реальність, у яку вони потрапили: вони здригаються від вибухів, не розуміють нового переміщення у безпечне місце (бомбосховище), опиняються в ступорі або виявляють істерики під час сирен повітряної тривоги, відчувають постійний страх, розгубленість, тривогу та мають інші негативні психічні прояви.

Це пов’язано з тим, що діти з ООП мають обмежені можливості пізнавальної діяльності, не можуть швидко та правильно реагувати та обробляти інформацію з навколишнього середовища. Через це, важливим є застосування необхідної підтримки та допомоги таким дітям під час війни, враховуючи максимально їхні можливості з метою мінімізувати у них наслідки психологічної травми.

Гострими психологічними травмами для дитини є:

·        військовий конфлікт

·        фізичне та сексуальне насильство

·        смерть близької людини втрата батьків

·        негативний вплив на психіку дитини катастроф і нещасних випадків, воєнних дій

·        фізичних травм що отримали в результаті транспортних аварій і падінь

·        хірургічні втручання

Джерела стресу для дітей з ООП:

·          відчуття обмеженості або контролю, відсутність звичного вибору

·          сенсорні стимули (наприклад, гучні звуки, яскраве світло, скупчення людей)

·          непередбачуваність, втрата знайомих рутин

·          відчуття соціальної діяльності, виключення

 

Мета допомоги - зменшити стрес, допомогти з поточними потребами і сприяти адаптивному функціонуванню, а не отримувати подробиці травматичного досвіду чи втрати. Але варто пам'ятати, що не всі діти матимуть наслідки після травмуючі події. А ті, що матимуть психотравму - не можуть повністю усвідомити зміст того, що відбувається, вони просто запам'ятовують саму ситуацію, свої переживання в цю мить. Та й сама інтенсивність переживань може бути занадто сильною для дитини і вона стає вразливою і свої пережиті почуття висловлює через поведінку.

Наслідки психотравми проявляються на фізіологічному, когнітивному, емоційному і поведінковому рівнях.

Реакції дітей, які мають ООП, на травматичну подію: спантеличеність, дратівливість, гнів, неуважність, розлади пам’яті, зниження самооцінка, гіперактивність та імпульсивність, агресія, відстороненість, незріле мовлення, тривога, інтрузивні спогади, уникання, сум і скорботи, самозвинувачення і відчуття провини, регрес, зміни у стосунках, нічне нетримання сечі, проблеми зі сном тощо.

 

Ознаки того що дитина потребує додаткової допомоги фахівця

·        дитина сильно реагує і продовжується це робити протягом декількох місяців (ймовірно, що реакції на стрес затягнули

·        реакції на стрес затягується особливо якщо її не видно щодо майбутнього.

·        Реакції; стають все більш вираженими

·        Відстороненість, уникає контактів з іншими, стає пасивною і тихо наступає

·        особистість дитини починає змінюватися

ЯК ДОПОМОГТИ ДИТИНІ, КОЛИ ВОНА ПЕРЕЖИЛА ПСИХОТРАВМУЮЧУ ПОДІЮ

Як "розряджатися" під час спілкування в небезпечній ситуації

 Як "розряджатися" (вербальна деескалація) під час спілкування в небезпечній ситуації

Коли виникає потенційно вербальна та/або фізично небезпечна ситуація, у пригоді можуть стати практики вербальної розрядки. 

Але пам’ятайте два важливі аспекти:

·        розлючена людина має знижену спроможність логічно міркувати;

·        Методи деескалації не є чимось природнім й інтуїтивно зрозумілим для нашої психіки, а тому часом ми змушені будемо реагувати більш звичним способом: битися, втікати або завмирати, коли маємо справу з дуже розлюченою людиною як загрозою. Однак, обираючи шлях деескалації, ми свідомо повинні виглядати зосередженими і спокійними.

Тому ці техніки необхідно практикувати.

Крок 1. Підготуйте себе 

Ø Розслабте м’язи обличчя і спробуйте виглядати впевнено.

Ø Спробуйте змоделювати голос так, щоб він звучав низько й монотонно, але не беземоційно.

Ø Не захищайтеся — навіть якщо коментарі чи образи спрямовані на вас, пам’ятайте, вони не про вас.

Ø Зорієнтуйтеся щодо будь-яких ресурсів, доступних для допомоги. Знайте, що у вас є вибір піти, сказати людині піти або покликати на допомогу. 

Ø Ставтеся до людини з повагою, навіть коли твердо встановлюєте обмеження або кличете на допомогу. Схвильована людина дуже чутлива до почуття сорому та неповаги.

Крок 2. Комунікуйте через позу та позицію

Ø Ніколи не повертайтеся спиною, з будь-якої причини.

Ø Завжди перебувайте на одному рівні очей.

Ø Залиште додатковий фізичний простір між вами — приблизно в чотири рази більше, ніж зазвичай. Гнів і хвилювання заповнюють зайвий простір між вами та людиною.

Ø Встаньте під кутом, щоб ви могли відійти вбік, якщо потрібно.

Ø Не підтримуйте «постійний» зоровий контакт й не примушуйте іншу людину до цього. Дозвольте відірвати чи відвести погляд.

Ø Не вказуйте і не трясіть пальцем.

Ø Не усміхайтеся. Це може виглядати як насмішка або тривога.

Ø Не торкайтеся. Когнітивна дисфункція у збуджених людей змушує неправильно інтерпретувати фізичний контакт як ворожий або загрозливий.

Ø Тримайте руки трохи далі від кишень, піднятими та доступними, щоб захистити себе. Це також демонструє, що у вас немає прихованої зброї.

Ø Не сперечайтеся і не намагайтеся переконати, дайте вибір, тобто повноваження прийняти рішення самостійно.

Ø Не захищайтеся і не засуджуйте. 

Крок 3. Розмова, спрямована на розрядку 

Ø Не будьте голосним і не намагайтеся кричати на людину, яка кричить. Зачекайте, поки він/вона зробить вдих; потім говоріть. Говоріть спокійно, на середній гучності.

Ø Пам’ятайте, що немає сенсу для швидкого реагування, окрім як спроб спокійно знизити рівень збудження. 

Ø Не відповідайте на образливі запитання або запитання, які не мають відповіді (наприклад, «Чому всі ... ?», «Чому все це ... ?», «Коли все закінчиться ... ?»). На ці запитання не повинно бути відповіді.

Ø Поясніть межі та правила авторитетним, твердим тоном, але завжди з повагою. 

Ø Співчувайте почуттям, але не поведінці.

Ø Де це можливо, спробуйте відволікти людину на «думки та розуміння». Не запитуйте: «Скажи мені, що ти відчуваєш». Але можете уточнити «... допоможи мені зрозуміти, що ти мені говориш».

Ø Розкажіть про наслідки «нетипової/невідповідної поведінки» без погроз і гніву.

Ø Констатуйте зовнішній контроль як інституційний (іншими словами, «закон єдиний для усіх, а незнання не звільняє від відповідальності»), а не особистий, тобто спрямований конкретно, щоб заподіяти шкоди чи утисків гідності людини. 

Джерело: viber група «Психологічна підтримка» (Олександр Аврамчук, лікар-психолог)