АДАПТАЦІЯ ДИТИНИ ДО НОВИХ УМОВ

 

АДАПТАЦІЯ ДИТИНИ ДО НОВИХ УМОВ

Для того, щоб ми сьогодні могли повноцінно жити – ми повинні соціалізуватись до середовища: навчитись жити на новій території з новими людьми, за їх правилами, дотримуючись їх традицій та звичаїв. Дітям легше пристосуватись ніж дорослим. Але саме дорослі повинні показати і навчити дітей як це краще зробити. 

Ось кілька порад дорослим щодо адаптації дитини до нових умов.

1. Новий дім. Дорослі повинні, насамперед, говорити дитині: «Де б ми не були – наш дім у серці. Навіть, якщо він зруйнований. Де б ми не були – ми завжди можемо пустити коріння і почати створювати новий дім, кращий ніж попередній, бо ми маємо досвід».

2. Безпека. На новому місці варто акцентувати увагу дитини на тому, що ми в безпеці, це наш безпечний простір, тут ми будемо жити.

3. Знайомство з новим місцем. Розповідаємо дитині – де/що розташоване - де ти будеш гратись, їсти, спати, де вбиральня.

4. Знайомимо із правилами перебування на новій території: що можна робити, чого точно не можна. Знання правил – додають відчуття безпеки. Вивчайте мову - це допоможе підтримувати контакт із місцевими та поступово знайомитись із культурним осередком країни.

5. Знайомство з містом: розповідаємо самі про місто, де ми будемо жити, про традиції народу чи особливості регіону, ходимо на екскурсії. Що більше інформації, то безпечніше.

6. Соціалізація.

Знайомимо дитину з іншими, можете робити це в ігровій формі, де ви призначаєте вашу дитину «вченим», який досліджує новий світ.

7. Втома-відпочинок. Під час адаптації всі сенсорні системи задіяні на повну: дитина може бути більш дратівливою, вередливою, емоційно нестабільною. Тому важливо давати дитині можливість відпочити, а інформацію краще дозувати.

8. Стабілізація. Для цього знаходимо щось, що знайоме дитині. Відновлюємо режим та знайомі «ритуали», щоб пов’язати минуле з теперішнім. І що більше буде того, що нагадує про звичне – то, знову ж таки, безпечніше.

9. «Культурний шок». Коли ми потрапляємо в незвичне середовище – ми не можемо зчитувати сигнали – мімічні, вербальні ті, які нам завжди давали інформацію про середовище, нам неможливо спиратися на той досвід, до якого ми звикли – це спричиняє стан шоку. Коли ми дізнаємося більше, зустрічаємося з більшою кількістю людей – звикаємо та синхронізуємося з новим простором та контактами.

10. Безпорадність. Безпорадність – небезпечна. Тому потрібно намагатися давати дитині невеликі за обсягом завдання, з якими дитина точно впорається. І звичайно – підтримуємо результат у кожній дії.

11. Успіх. Когнітивні функції під час навчання можуть бути пригнічені через тривогу. Тому не варто вимагати від дитини високої успішності. Але, поряд з цим, ми підтримуємо одне одного, розповідаємо про свої успіхи.

12. Спілкування. Намагайтеся долучитися до життя спільноти та спілкуватися не тільки з тими, з ким знайомі. Тримайте зв'язок із друзями та близькими з України. Але намагайтесь менше говорити про війну та жахливі події. Не треба зовсім ігнорувати це, але зосереджувати увагу тільки на поганих новинах не варто. Життя триває. Можете шукати в соціальних мережах групи з українцям, які перебувають у тій країні, де ви.

13. Скорбота за близькою людиною. Одночасно з адаптацією до нового, дитина може бути в скорботі за близькою людиною або за втраченим домом. Звісно дитяча психіка здатна впоратись із горюванням. Але у кожного виду скорботи є своя динаміка та свої закони. Нам важливо допомогти дитині її пережити.

Найбільше для дитини важливий ваш стан, ваші невербальні сигнали (ваша реакція для них важливіша, ніж ваші слова). Загальні правила:

1. Говоріть правду. Дитині важливо знати правду. Говоримо простими словами.

2. Ми готуємо людину – «Мені треба розповісти тобі важку новину.

3. Говоримо не метафорчино – «хтось тепер на небі...». А прямо – «людина померла. Наш дім був розбитий ворогом».

4. Надаємо дитині інформацію і робимо паузи. Щоб коректно реагувати на її реакцію.

5.  Ми повинні відповідати на запитання дитини,  раз за разом. Навіть якщо дитина їх ставить щодня, одні й ті самі.

6.Важливо говорити про свої почуття, про те, що ми теж дуже скучили. Обов'язково наголошувати на тому, що немає в тому, що сталося, провини дитини чи когось, окрім ворогів.

14. Час для скорботи. Дитині властиво перемикатись на ігри та радість, а потім повертатись до скорботи. Не треба соромити дитину за те, що вона сміється та бавиться. Це нормально. Ми звертаємо увагу на те, коли дитина весь час перебуває у скорботі чи зовсім витісняє тему втрати. Разом із дитиною важливо думати про те, що зробити у пам’ять про людину чи місце, яких втратила дитина.

15. Емоції. Дитину може «затоплювати» різні емоції. Поясніть дитині її стан. Ми можемо сказати: «Зараз ми можемо відчувати сум, страх, злість – це нормально. Нумо подумаємо, що ми можемо робити, коли сумно, коли страшно».

16. Спогади. Якщо у дорослих є сили – разом згадувати різні історії – в тому числі й веселі, пов’язані з людиною та домом, за якими сумуєте. Важливо діяти – наприклад, зробити свічник, посадити квіти, дерево, зробити годівничку – як пам’ять.

Памятайте, пережиті трагічні події, переїзд на нову територію, нове місто, не можуть не позначитись на психологічному здоров’ї. Вкрай важливо відстежувати загальний стан і настрій дитини. Якщо потрібно – запропонуйте звернутися до психолога.

Джерела:

https://courses.zrozumilo.in.ua/courses/course-v1:eef+EEF-024+May2022/courseware/496c1c74ab5342a4940434f69d65fe45/36ca82b021ac4da39c0c8df47a7461dc/?activate_block_id=block-v1%3Aeef%2BEEF-024%2BMay2022%2Btype%40sequential%2Bblock%4036ca82b021ac4da39c0c8df47a7461dc

viber група «Психологічна підтримка»