Вебінари щодо надання першої психологічної допомоги та психологічна допомога при втраті (записи)

 Записи вебінарів 

щодо надання першої психологічної допомоги та психологічна допомога при втраті

Психологічна допомога: куди звертатись

Гарячі лінії

На допомогу фахівцям психологічної служби системи освіти України (відділ наукового та навчально-методичного забезпечення змісту позашкільної освіти та виховної роботи ДНУ «Інститут модернізації змісту освіти» у співпраці з ГО «Ла Страда-Україна» за підтримки Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) 

• «Перша психологічна допомога. Алгоритм дій» 17.03.2022 (Наталія Сабліна, психологиня, психотерапевтка, керівниця Тренінгового Центру Наталії Сабліної).

• «Як говорити з дитиною про війну. Техніки психологічної допомоги дитині» 22.03.2022 (Іванна Гриців, практ. психологиня, тренерка Національної тренерської мережі ГО «Ла Страда-Україна»)

• Зустріч з представниками МОН та Ізраїлю щодо системи психологічної підтримки учасників освітнього процесу у воєнний період і проведення каскадного навчання фахівців/фахівчинь психологічної служби у системи освіти 23.032022 (Інститут модернізації та змісту освіти) 

• «Кризове консультування для фахівців психологічноїслужби освіти в Україні» 24.03.2022 (Валентина Буковська, представниця ГО «MentalhealthService», координаторка проєктів, психологиня, тренерка Національної тренерської мережі ГО «Ла Страда-Україна»). 

• «Кризове консультування для фахівців психологічноїслужби освіти в Україні. Частина 2» 29.03. 2022 (Валентина Буковська, представниця ГО «MentalhealthService», координаторка проєктів, психологиня, тренерка Національної тренерської мережі ГО «Ла Страда-Україна»)

• «Базові основи формування резилієнс (життєстійкості) у дітей» 31.03.2022 (Тетяна Войцях, психологиня, арт-терапевтка, тренерка та медіаторка Національної медіаторської мережі ГО «Ла Страда-Україна»). 

ВАС НЕПОКОЇТЬ ОБГОВОРЕННЯ РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКОГО КОНФЛІКТУ?

ВАС НЕПОКОЇТЬ ОБГОВОРЕННЯ

РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКОГО КОНФЛІКТУ? 

Хвилюватися і бути наляканим через конфлікт між Росією та Україною цілком природно. Визнавати тривожні почуття і думки та приймати їх як природну реакцію на ситуацію буде правильно. Варто поділитися своїм занепокоєнням із друзями та сім’єю, обговорити, що вас турбує, які думки та емоції викликають у вас новини.

Коли вас непокоїть обговорення військового конфлікту:

·            Прийміть своє почуття занепокоєння як природну реакцію. Якщо ви заперечуватимете свої почуття, тривога почне контролювати ваші думки.

·            Поділіться своїми думками з друзями та сім’єю. Хоча ситуація викликає неприємні думки, важливо діяти відповідно до своїх цінностей і цілей

·            При стеженні за новинами важливою бути поміркованим: досить одного-двох разів на день, зберігаючи місце для нормального життя.. Якщо ви зосередитеся на тому, щоб стежити за новинами багато разів на день, негативні почуття почнуть перемагати вас.

·            Продовжуйте жити своїм повсякденним життям, піклуйтеся про себе, близьких. Поставтеся до себе з розумінням, дякуйте собі, не соромтеся виявляти співчуття до себе, а також співчувайте іншим — слухайте їх, бачте їх, питайте, що вони відчувають і як в них справи.

·     Більше концентруйтеся на чомусь хорошому.  Проводьте разом час із дітьми, займаючись приємними справами. Також ви можете придумати щоденний ритуал обговорення всього, що турбує, де важливо також нагадати собі про всі хороші факти, і що зараз робиться, щоб у майбутньому все теж було добре.

·            Правдиво розкажіть дітям про ситуацію, підбираючи слова відповідно до їхнього віку. Адже діти та підлітки спілкуються між собою, чують розмови дорослих та стежать за ситуацією через ЗМІ. У соціальних мережах можуть з’являтися та поширюватися лякаючі сценарії передбачення майбутнього.

·            Прийміть почуття дітей, почуйте їх. Дайте дитині достатньо часу, щоб поділитися своїми думками, сформулювати їх своїми словами. Запитуйте, що вони про це думають, як вони ставляться до цього. Можна прямо запитати, які думки та емоції викликають у них новини про ситуацію у світі: Ти засмучений? Ти боїшся? Нехай діти знають, що ми в безпеці і продовжуватимемо жити своїм життям, і що дорослі працюють над тим, щоб нічого поганого не трапилося, і навіть якщо це станеться — ми переживемо це.

Ви можете сказати дітям, що ми в безпеці, немає причин для занепокоєння, і що ми продовжимо жити своїм життям. Важливо сказати дітям, що дорослі працюють над тим, щоб нічого поганого не трапилося, а якщо й станеться, то наслідки для них будуть мінімальними. Живіть сьогоденням разом із дітьми.

·            Створюйте можливості, щоб діти могли говорити про свої думки та емоції, та приймайте їх, не лаючи ні за що. Якщо дитина каже, що вона налякана, це почуття не можна прибрати просто сказавши, що боятися не треба. Натомість поговоріть про те, що робиться для вирішення цієї ситуації, підбираючи слова відповідно до їхнього віку.

·            Живіть сьогоденням, «тут і зараз», перебувайте в поточному моменті і робіть те, що приносить вам радість.

Джерело: https://mieli.fi/ru/%d0%bd%d0%be%d0%b2%d0%be%d1%81%d1%82%d1%8c/%d1%89%d0%be-%d0%b2%d0%b8-%d0%bc%d0%be%d0%b6%d0%b5%d1%82%d0%b5-%d0%b7%d1%80%d0%be%d0%b1%d0%b8%d1%82%d0%b8-%d1%8f%d0%ba%d1%89%d0%be-%d0%b2%d0%b0%d1%81-%d0%bd%d0%b5%d0%bf%d0%be%d0%ba%d0%be%d1%97%d1%82/

ЯК «АДАПТУВАТИСЬ» ДО РІДНИХ В ОДНІЙ КВАРТИРІ

 ЯК «АДАПТУВАТИСЬ» ДО РІДНИХ В ОДНІЙ КВАРТИРІ

Багато хто зараз живе зі своїми родичами в обмеженому просторі. І стикаються з тим, що це не так просто, навіть якщо у вас були добрі стосунки до війни. Зараз це практично неможливо. Адже на родинні стосунки, на спільне проживання в одному приміщенні впливає цілий ряд факторів:

·          Загальна напруга через війну та невизначеність.

·          Різні емоції, які супроводжують глобальні та індивідуальні зміни (переїзд, втрата/зміна роботи, фінансові труднощі тощо)

·          Стан здоров'я (фізичного, психічного), якість сну, харчування, фізичної активності.

·          Особливості відносин, які вже були і до війни.

·          Особливості світоглядів, переконань і правил - ми різні, зі своїми статутами.

·          Очікування: від, від інших, від світу.

·          Мало особистого простору, меншого доступу до різних ресурсів, у тому числі і до того, що наповнює емоційно.

·          Фінансові обмеження (чи всі дієздатні дорослі працюють, який ваш бюджет) та побутові нюанси.

·          Особливості країни/міста, куди ви переїхали.

·          Соціальний капітал (чи є інше спілкування, крім родичів, його якість).

·          Щось ще, чого я не врахувала, але що вам спадає на думку у зв'язку з вашими обставинами.

Кожен із цих факторів може впливати по різному. У кожному є щось, на що можна вплинути, і щось, з чим доведеться просто змиритися. Звичайно, це не те, що ви хотіли, але зараз так. Подумайте над тим, які з вищезгаданих пунктів у вашій ситуації впливають сильніше? І що ви можете зробити, щоб полегшити життя собі та своїм близьким усередині цього «зараз так» з урахуванням довгострокової перспективи?

Як же почуватися комфортно вдома, коли навколо тебе в одному приміщенні стільки різних рідних проживаючих?

СТАДІЇ ПЕРЕЖИВАННЯ ДИТИНОЮ ВТРАТИ ОДНОГО З БАТЬКІВ

 

СТАДІЇ ПЕРЕЖИВАННЯ ДИТИНОЮ ВТРАТИ

ОДНОГО З БАТЬКІВ

(на замітку соціальному педагогу)

Горе в реальному житті переноситься дуже індивідуально, а інтенсивність переживання залежить від віку дитини. Попри ці особливості, переживання втрати одного з батьків дитиною проходить кілька стадій:

1. Стадія шоку. Характеризується у дітей мовчанням або вибухом сліз. Дуже маленькі діти можуть відчувати дискомфорт. На цій стадії спостерігаються різні фізіологічні і поведінкові розлади: порушення апетиту і сну, м’язова слабкість, малорухливість або метушлива активність. Спостерігається незмінний вираз обличчя, дуже повільна мова.

Спроби розважити дитину (купити іграшку або солодощі, увімкнути телевізор) – це не кращий вихід із ситуації, оскільки лише на якийсь час відволікає увагу дитини. Найкраще для дитини – обійми дорослого. Це допоможе дитині розслабитися, поплакати, посидіти або полежати. Їй потрібен час, щоб пережити горе, поговорити про померлого батька (матір). Якщо дитина старша 8 років, варто надати їй можливість взяти участь у приготуваннях до похоронів – тоді вона не відчуватиме себе самотньою серед засмучених і зайнятих справами дорослих.

2. Стадія заперечення. Дитина знає, що близька людина померла, бачила її мертвою, але вона не може повірити, що батька (матері) більше немає поряд. На цій стадії психіка просто прагне на будь-який час відгородитися від трагічної реальності, створюючи свій ілюзорний світ. На цій стадії дитина усвідомлює смерть батька (матері), але в глибині душі не може з цим змиритися:

·            очікує на зустріч із померлим, шукає його очима серед людей;

·            їй постійно здається, що вона чує голос померлого батька (матері), в деяких випадках можуть бути галюцинації та видіння;

·            може спілкуватися з померлою людиною так, ніби вона поруч (приміром, з фотографією);

·            «забуває» втрату: планує майбутнє розраховуючи на батька чи мати (наприклад, ставить на стіл зайвий прибор тощо);

·            створює культ померлого: не дозволяє іншим торкатися до речей покійного батька (матері).

3. Стадія гніву і образи. Дитина гостріше починає відчувати втрату батька (матері). Чим більше дитина починає думати про те, що сталося, тим більше у неї з’являється питань:

СИНДРОМ ВІДКЛАДЕНОГО ЖИТТЯ

 

 

СИНДРОМ ВІДКЛАДЕНОГО ЖИТТЯ

Люди звикли відкладати багато своїх справ на завтра, очікуючи на те, що щось трапиться й ми точно почнемо це робити. Сьогодні люди, які очікують перемоги, закінчення війни, повернення додому, переживають за майбутнє (термін настання відсутній), перестали відчувати себе в реальності, планують жити і насолоджуватись уявленнями про майбутнє лише після війни, - мають синдром відкладеного життя.

Поняття «синдром відкладеного життя» ввів доктор псих. наук Володимир Серкін у 1997 році при вивченні жителів півночі — людей, які роками живуть ідеєю переїзду і вірять, що їхнє справжнє життя почнеться колись потім. Але цей час так і не наставав у більшості випадків.

Синдром відкладеного життя – це особлива форма сприйняття дійсності, перебувати в якій виснажливо для нашої нервової системи. Це сприйняття реальності, при якому людина вважає, що справжнє життя буде потім, після певного моменту все має кардинально змінитися на краще.

Це психологічний феномен, за яким людина постійно переживає за минуле чи майбутнє. Вона не може жити у проміжку тут і зараз. 

Така втеча від реальності є захисною реацією психіки і допомагає нам пережити наслідки надмірно великого стресу війни та не хвилюватися з приводу того, що саме зараз ми приділяємо величезну кількість часу життя не тим речам, якими ми хотіли б займатися. Наш мозок намагається зняти емоційний тиск, вселяючи надію, що колись потім настане справжнє життя, яким ми зможемо насолоджуватися, а поки потрібно терпіти і чекати. Цей стан відкладеного життя може проявлятиься по-різному. Інколи люди живуть із ним роками, навіть не усвідомлюючи, що в їхньому житті щось не так.

Його виникнення пов’язане із безліччю факторів, починаючи від наших рис характеру, закінчуючи спадковістю. Часто причиною такого стану є досвід минулого, коли батьки казали дитині: «Зробиш уроки — потім будуть веселощі, закінчиш школу — потім можна гуляти, університет закінчиш — потім можна насолоджуватися життям» або ж «Ти можеш відпочити тільки після виконаної роботи». Батьки нібито хотіли нас організувати на краще життя, змотивувати до дії, до успіху. На сьогодні батьківська фраза звучить як: «Ти можеш повернутися до звичного життя лише після закінчення війни».

Насправді, таке мотивування на «потім» може мати не лише позитивні, але й негативні наслідки - це постійне перебування в очікуванні якоїсь феєрії, яка так, можливо, і не відбудеться у житті. Вони будуть лише думати про майбутнє і чекати дива, що їхнє життя зміниться на краще, при цьому не роблячи для цього нічого.

Порадник для батьків "Як підтримати наших дітей у зіткненні з викликами війни"

 "Як підтримати наших дітей у зіткненні з викликами війни"

(Порадник для батьків) 

Найголовнішм джерелом підтримки дітей, особливо у період війни, є батьки. У пораднику для батьків команда Центру здоров’я та розвитку «Коло сім’ї» ділиться порадами про те, як підтримати дітей у зіткненні з різними викликами вйни, з якими стикаються і діти, і їх батьки у цей період: як підтримати дітей у цей час війни; як говорити з дітьми про війну; як потурбуватись батькам про себе; як підтримати дитину, коли довелось переїхати, якщо її рідні на війні, коли пережили психотравмуючі ситуації, як пережити втрату рідних на війні.

Поради будуть корисними усім дорослим, які можуть і мають бажання надавати психологічну підтримку дітям.

Покликання на порадник, з яким можна ознайомитись і завантажити: 

https://i-cbt.org.ua/wp-content/uploads/2022/05/Poradnyk-dlya-batkiv_pidtrymaty-ditey-u-zitknenni-z-vyklykamy-viyny.pdf?utm_source=newsletter&utm_medium=email&utm_campaign=poradnik_dlya_batkiv_yak_pidtrimati_nashih_ditey_u_zitknenni_z_viklikami_viyni&utm_term=2022-05-21

 

Рекомендації для соціального педагога, вчителів, батьків "Як допомогти дитині, яка втратила одного з батьків"

 

РЕКОМЕНДАЦІЇ ДЛЯ СОЦІАЛЬНОГО ПЕДАГОГА, ВЧИТЕЛІВ, БАТЬКІВ «ЯК ДОПОМОГТИ ДИТИНІ, ЯКА ВТРАТИЛА ОДНОГО З БАТЬКІВ»

Рано чи пізно нам доводиться стикатися з втратою дорогих нам людей. Смерть одного з батьків - найстрашніше випробування, яке може статися в житті дитини. Коли діти стикаються з цим болісним випробуванням, вони потребують співчутливої і мудрої підтримки з боку дорослих. Адже пережити смерть батьків непросто, але вкрай важливо, оскільки від цього залежить життя дитини надалі.

Кожна дитина по-своєму переживає те, що трапилося, в силу особистісних характеристик, самої ситуації, що передує досвіду, значущості для неї відносин з померлою людиною то, ким для неї і як довго ця людина в її житті була.

Існують загальні закономірності людської психіки в проживанні втрати. Виділяють наступні стадії процесу бідкання (горювання):

1. Заперечення. Починається з того моменту, коли людина дізнається сумну звістку Людина може «не чути», не хоче вірити в те, що трапилося: говорить про померлого, як про живу людину; не використовує минулий час, коли згадує про померлого, коли будує плани на майбутнє. Людина завзято намагається не впустити в себе шокуючу даність, уникнути психічного болю, захистити себе від страждання - це психологічний захист. Реальність сприймається спотвореною.

2. Агресія. Більш активний опір події, бажання знайти і покарати винних. Під руку, як правило, потрапляють ті, хто приніс новина. І нерідко людина може направляти агресивні дії на свою адресу. «Я ненавиджу. Тут небезпечно та страшно. Я хочу спалити реальність, у якій таке відбувається. Це несправедливо! Чому саме він?» - це думки в голові. Тут головне – спрямовувати негативну енергію на корисні справи, а не на близьких людей.

3. «Договір з Богом» - торг. Людина починає торгуватися з життям і Богом: «Я не буду робити те-то і те-то, тільки нехай все повернеться, я прокинусь, все виявиться помилкою»; починає «домовлятися» про те, на що не може вплинути. «Якби я поїхав, то цього не сталося» або «Треба було не їхати, а залишатися вдома». Свідомо чи ні людина вірить в чудо, в можливість все змінити. Поступово виходить на шлях до відчаю та безпорадності, а іноді знову до агресії.

Як захистити ментальне здоровя