27 червня 2022 р.

Сексуальне насильство в період війни: попередити і захиститись

 


СЕКСУАЛЬНЕ НАСИЛЬСТВО В ПЕРІОД ВІЙНИ: ПОПЕРЕДИТИ І ЗАХИСТИТИСЬ


Сьогодні страх власної смерті та загибелі близьких, побоювання стати жертвою агресії з боку ворога, знущання, фізичного і сексуального насилля є абсолютно нормальною емоційною реакцією. Боятися цього природньо. Адже сексуальне насилля є дуже важким злочином, метою якого є змусити жертву не просто страждати, а й відчувати сором, провину, власне безсилля й безпорадність. Крім фізичного знущання, це ще й спроба принизити людську гідність.

Травматична реакція може виникнути навіть після перегляду новин про зґвалтування, коли уява малює жахливі картинки, що це може статися з вами чи вашими рідними. Це може викликати високий рівень тривоги, страху, які варто опанувати, щоб не допустити паніки.

Люди, які зазнали реального сексуального насильства, не завжди одразу звертаються за допомогою через почуття сорому та провини. Але травматичні спогади зберігаються у свідомості і можуть провокувати почуття тривоги та депресивні стани навіть через багато років.

Відсутність можливості поділитися своїми переживаннями та відреагувати травму може викликати симптоми ПТСР: нічні жахіття, флешбеки, безсоння, проблеми з концентрацією, паніку.

Крім того існують й інші, більш глибші психологічні наслідки зґвалтування для постраждалих:

1. Вони не можуть швидко знову почати довіряти комусь. Тому не поспішають ділитися своєю історією зі спеціалістами або близькими.

2. Існує острах, що кохана людина розчарується і ніколи більше не буде ставитися так, як раніше, якщо дізнається про зґвалтування. Але досвід сексуальної травми впливає на всі сфери життя, у тому числі й на інтимні стосунки.

3. Втрата відчуття зв’язку з тілом, звичка «заморожувати» свої почуття, неможливість відчути біль або задоволення – захисні реакції, які допомагали вижити під час зґвалтування. Але надалі вони можуть викликати складнощі в інтимному житті через відсутність задоволення під час близькості з партнером.

4. Люди, що зазнали насильства, часто бояться знову щось відчувати, їх власне тіло стає ворогом та причиною страждань. Тому ті, хто вижили, навчаються ігнорувати власні почуття.

5. Навіть через роки після випадку зґвалтування потерпілий може повертатися думками у момент події. Будь-що може стати тригером для того, щоб повернутися у травматичну ситуацію.

6. Іноді ті, хто вижили після зґвалтування, можуть підсвідомо сприймати свого партнера як насильника та неадекватно реагувати на його дотики або натяки на інтимну близькість. Такі люди можуть надсилати партнеру подвійні послання та переживати амбівалентні почуття «ніби я і хочу сексу, але одночасно і не хочу». Партнер може відчувати себе знеціненим, відторгнутим та об’єктивованим.

7. Іноді жертви насилля можуть намагатися повернути собі контроль над ситуацією шляхом компульсивної сексуальної поведінки та проміскуїтету. Це може призводити до сексуальної залежності. Емоційна складова сексуальної близькості втрачається, вони не дозволяють собі відчувати.

8. Деякі люди після зґвалтування не мають інтересу до сексуальної активності взагалі. Власне збудження може асоціюватися з почуттями провини, відрази, гніву та сорому. Тому вони блокують почуття збудження і відмовляються від думок про секс взагалі. Вони також можуть уникати інтимної близькості через неконтрольовані реакції (сльози, заціпеніння, паніку).

9. У результаті зґвалтування у жінок можуть виникати такі сексуальні розлади як вагінізм та диспареунія, що спричинені підсвідомим бажанням захиститися та уникнути статевої близькості.

10. Досвід насильства впливає не тільки на постраждалого, а і на пару. Партнери тих, хто вижив після зґвалтування, також можуть перебувати у депресії, відчувати тривогу та емоційний стрес.

 Навіть після зґвалтування людина може повернутися до нормального життя, якщо не чекати, що наслідки насилля «пройдуть самі», а звернутися за допомогою до професіонала і працювати як в індивідуальній, так і в сімейній терапії. Для нормалізації життя рекомендується:

1.      Виявлення емоцій. Проявляйте свої емоції назовні в екологічний для оточуючих спосіб. Якщо поряд є люди, з якими ви можете поговорити про свої побоювання і страхи, зробіть це.

2.      Трансформування емоції. На заміщення тривоги та страху плекайте в собі злість та лють до окупантів. Як правило, агресивна внутрішня енергія витісняє тривожну.

3.      Контроль думок. Будьте уважні до своїх думок. Як тільки думається щось, що лякає, намагайтеся переключитися на розмову з іншою людиною або будь-яку дію – облаштування побуту, приготування їжі, навчання з дитиною, волонтерська робота. У зайнятої людини не залишається часу на страхітливі думки.

4.      Контакт із тілом. Прислухайтеся до свого тіла та будьте з ним у контакті. Якщо накочують емоції, можна розтерти обличчя, руки, легенько пощипати себе за мочки вух. В такі моменти глибоко дихайте. Якщо є можливість, варто порухатися.

5.      Контакт із власними потребами. Прислухайтеся до себе та задовольняйте свої базові потреби. Часто від надмірної тривоги пересихає в роті. Тому пийте часто маленькими ковточками. Слідкуйте за тим, щоб висипатися. Відсутність сну або неякісний сон підсилює тривожні думки і емоції.

6.      План дій. Якщо ймовірність стати жертвою насилля є високою, розробіть для себе план дій, що ви можете робити, щоб уникнути цього. Як одягатися, поводитися, спілкуватися з потенційним насильником або як уникнути можливого спілкування, де знайти безпечне місце.

Рекомендації щодо вербальної деескалації (розрядки) під час спілкування в небезпечній ситуації.

Коли виникає потенційно вербальна та/або фізично небезпечна ситуація, у пригоді можуть стати практики вербальної розрядки.

Але, насамперед, пам’ятайте два важливі аспекти:

1. Розлючена людина має знижену спроможність логічно міркувати.

Методи деескалації не є чимось природнім й інтуїтивно зрозумілим для нашої психіки, а тому часом ми змушені будемо реагувати більш звичним способом: битися, втікати або завмирати, коли маємо справу з дуже розлюченою людиною як загрозою.

2. Обираючи шлях деескалації, ми свідомо повинні виглядати зосередженими і спокійними. Тому ці техніки необхідно практикувати до того, як вони знадобляться, щоб вони могли стати компетентною звичкою.

Крок 1. Підготуйте себе

Ø  Розслабте м’язи обличчя і спробуйте виглядати впевнено.

Ø  Спробуйте змоделювати голос так, щоб він звучав низько й монотонно, але не беземоційно.

Ø  Не захищайтеся — навіть якщо коментарі чи образи спрямовані на вас, пам’ятайте, вони не про вас.

Ø  Зорієнтуйтеся щодо будь-яких ресурсів, доступних для допомоги. Знайте, що у вас є вибір піти, сказати людині піти або покликати на допомогу.

Ø  Ставтеся до людини з повагою, навіть коли твердо встановлюєте обмеження або кличете на допомогу. Схвильована людина дуже чутлива до почуття сорому та неповаги.

Крок 2. Комунікуйте через позу та позицію

Ø  Ніколи не повертайтеся спиною, з будь-якої причини.

Ø  Завжди перебувайте на одному рівні очей.

Ø  Залиште додатковий фізичний простір між вами — приблизно в чотири рази більше, ніж зазвичай. Гнів і хвилювання заповнюють зайвий простір між вами та людиною.

Ø  Встаньте під кутом, щоб ви могли відійти вбік, якщо потрібно.

Ø  Не підтримуйте «постійний» зоровий контакт й не примушуйте іншу людину до цього. Дозвольте відірвати чи відвести погляд.

Ø  Не вказуйте і не трясіть пальцем.

Ø  Не усміхайтеся. Це може виглядати як насмішка або тривога.

Ø  Не торкайтеся. Когнітивна дисфункція у збуджених людей змушує неправильно інтерпретувати фізичний контакт як ворожий або загрозливий.

Ø  Тримайте руки трохи далі від кишень, піднятими та доступними, щоб захистити себе. Це також демонструє, що у вас немає прихованої зброї.

Ø  Не сперечайтеся і не намагайтеся переконати, дайте вибір, тобто повноваження прийняти рішення самостійно.

Ø  Не захищайтеся і не засуджуйте.

Крок 3. Розмова, спрямована на розрядку

Ø  Не будьте голосним і не намагайтеся кричати на людину, яка кричить. Зачекайте, поки він/вона зробить вдих; потім говоріть. Говоріть спокійно, на середній гучності.

Ø  Пам’ятайте, що немає сенсу для швидкого реагування, окрім як спроб спокійно знизити рівень збудження.

Ø  Не відповідайте на образливі запитання або запитання, які не мають відповіді (наприклад, «Чому всі ... ?», «Чому все це ... ?», «Коли все закінчиться ... ?»). На ці запитання не повинно бути відповіді.

Ø  Поясніть межі та правила авторитетним, твердим тоном, але завжди з повагою.

Ø  Співчувайте почуттям, але не поведінці.

Ø  Де це можливо, спробуйте відволікти людину на «думки та розуміння». Не запитуйте: «Скажи мені, що ти відчуваєш». Але можете уточнити «... допоможи мені зрозуміти, що ти мені говориш».

Ø  Розкажіть про наслідки «нетипової/невідповідної поведінки» без погроз і гніву.

Ø  Констатуйте зовнішній контроль як інституційний (іншими словами, «закон єдиний для усіх, а незнання не звільняє від відповідальності»), а не особистий, тобто спрямований конкретно, щоб заподіяти шкоди чи утисків гідності людини.

Якщо людина все ж таки зазнала сексуальне насилля?

В перші години після злочину:

1. Якщо злочинці пішли чи заснули, треба покинути місце, де було вчинене звірство.

2. У безпеці варто покликати на допомогу. Якщо такої можливості немає, можна спробувати самостійно прийти до тями за допомогою практик, поданих на зображенні.


3. Необхідно перевірити, чи немає розривів статевих органів або маткової кровотечі. При наявності — терміново звернутися по допомогу. Якщо сильної кровотечі немає і є можливість прийняти душ, буде достатньо простої води

 Дитині, яка постраждала від сексуального насильства, потрібна спеціалізована і комплексна допомога фахівців.

Якщо дитина, яка перебуває поруч із вами, почала розповідати про свій травматичний досвід, ви можете її підтримати. Проте це потрібно робити дуже обережно, щоб не завдати дитині додаткової травми.

·        Уважно слухайте дитину, підтримуйте зоровий контакт, заохочуйте її відкритою позою тіла

·        Вірте кожному слову: в жодному разі не сумнівайтесь у правдивості слів дитини

·        Утримуйтесь від надмірних реакцій: коли дитина розповідає про подію, слідкувати за своєю вербальною та невербальною реакцією: утримуватися від вигуків на кшталт «Ах! Ох! О Боже!».

·        Не варто вживати слів «бідненька/бідненький». Дитину ранить не тільки і не стільки сама подія, як реакція або відсутність реакції дорослих.

·        Не розпитуйте дитину, утримайтесь від уточнюючих запитань – це може призвести до додаткового травмування дитини.

·        Утримуйтесь від оціночних суджень: не давайте жодних оцінок, що те що сталося погано чи жахливо. Ви можете так думати, але не варто це озвучувати дитині.

·        Обережно із дотиками: запитуйте дитину, чи можете ви до неї доторкнутися, взяти за руку тощо.

·        Не давайте зайвих обіцянок: не обнадіювати чи намагатись порадувати дитину. Мова йде про фрази «все буде добре», або надмірні обіцянки «його посадять!». Найбільш цінне і важливе, що ви можете зробити – дати дитині впевненість, що ви поруч і що ви їй вірите.

·        Подякуйте дитині за довіру. Запевніть, що ви зробите для неї все, що у ваших силах, щоб допомогти.

·        Після розповіді дитини, запитайте «Що я зараз можу для тебе зробити?». Її реакція і відповідь – найбільш важливі. Можливо, вона хоче чаю або поспати – зробіть для неї те, що у ваших силах зараз.

·        Якнайшвидше, наскільки це можливо, повідомте про випадок сексуального насильства щодо дитини до правоохоронних органів. Сексуальне насильство – це злочин і про нього потрібно повідомити. Після фіксації свідчень дитини, батьки чи опікуни зможуть  і мають звернутися до фахівця, що має відповідну підготовку, для надання психологічної допомоги дитині.

Джерела:

Телеграм канал «Розкажи мені» (Олександр Аврамчук, лікар-психолог)

Viber група «STOP ABUSE UKRAINE» (Маргарита Шавловська - психолог-сексолог, член the European Society for Sexual Medicine, Асоціації психологів України)

Viber група «Психологічна підтримка» (Ірина Тичина, психологиня)

https://knowledge.org.ua/jak-pravilno-vzaiemodijati-z-ditinoju-jaka-jmovirno-perezhila-seksualne-nasilstvo/

 


Немає коментарів:

Дописати коментар

Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.

                                                                                           ПОСІБНИК «ЯК ТИ? УРОКИ З ПСИХОЛОГІЇ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ»...