ЯК
ДІЯТИ, ЯКЩО ДИТИНУ ОБРАЖАЮТЬ ЧЕРЕЗ ЇЇ НАЦІОНАЛЬНІСТЬ?
За результатами загальнонаціонального дослідження «Права людини в Україні», проведеного Фондом «Демократичні ініціативи» ім. Ілька Кучеріва та фірмою «Юкрейніан соціолоджі сервіс» на замовлення Програми розвитку ООН в Україні та у співпраці із ГО «Центр інформації про права людини» і Офісом Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, 25,7% населення України не вважає дискримінацію серйозною проблемою. Ще 43,9% опитаних кажуть, що дискримінація загалом серйозна проблема, але є і більш важливі. І тільки 15,6 % респондентів зауважили, що дискримінація в Україні – дуже серйозна проблема.
Дискримінація є однією з найбільш поширених форм насильства та порушення прав людини, яка зачіпає мільйони людей щодня і її дуже важко розпізнати.
Дискримінація (лат. discriminatio «розрізнення») — рішення,
дії або бездіяльність, спрямовані на обмеження або привілеї стосовно особи
та/або групи осіб за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та
інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального
походження, сімейного та майнового стану, місця проживання, за мовними або
іншими ознаками, якщо вони унеможливлюють визнання і реалізацію на рівних
підставах прав і свобод людини та громадянина. Тобто це будь-яка відмінність, виключення,
обмеження або перевага, що заперечує або зменшує рівне здійснення прав.
Цей термін означає менш прихильне поводження з людиною, ніж з іншими
в аналогічній ситуації, через певні ознаки цієї людини. Такими ознаками можуть
бути: мова, релігійні переконання, етнічне чи національне походження, вік, колір
шкіри, раса, стать, наявність інвалідності, політичні переконання, майновий
стан, місце проживання та ін.
Ні
у Загальній декларації прав людини,
ні в інших міжнародних угодах немає загального визначення поняття
«дискримінація», хоча вони і згадують її досить часто.
У міжнародних
конвенціях з прав людини передбачається, що країна, що ратифікувала їх, зобов'язана
шанувати і забезпечити всім людям, що знаходяться на її території й у межах
її юрисдикції, права людини без будь-яких
відмінностей, таких як раса, колір шкіри, стать, мова, релігія, сексуальна орієнтація,
політичні або інші погляди, національне або соціальне
походження, власність, вживання (але не
зловживання) наркотиків, народження або інший
статус.
Принципи рівності і недискримінації
закріплені у Загальній декларації прав людини: «Всі люди народжуються вільними
і рівними у своїй гідності та правах» (стаття 1). Ця концепція рівності в
гідності та правах вбудована в сучасну демократію, так держави зобов’язані
захищати різні меншини та вразливі групи від нерівного поводження. Стаття 2
закріплює свободу від дискримінації: «Кожна людина повинна мати всі права і всі
свободи, викладені в цій Декларації, без будь-яких винятків».
Держави-члени Ради Європи також
затверджують неприпустимість дискримінації у статті 14 Європейської конвенції з
прав людини. Ця стаття забороняє дискримінацію тільки в тому, що стосується
користування правами, викладеними у Конвенції. Протокол № 12 до ЄКПЛ був
складений, щоб забезпечити більш сильне, окреме право на рівність і загальну
заборону дискримінації: «Користування будь-яким правом, визнаним законом,
повинно бути забезпечено без дискримінації за будь-якою ознакою...». Таким
чином, цей протокол розширює сферу ЄКПЛ, оскільки він охоплює дискримінацію
будь-якого законного права, навіть якщо це право не прописане в Конвенції.
У 1948 році Загальна декларація прав людини заборонила
всі форми расової й іншої дискримінації.
Акти
дискримінації можуть відбуватися відкрито або таємно, вони можуть одержати
широке поширення, виконуватися окремими особами або анонімними групами, вони можуть бути
одиничними або систематичними, незначними (наприклад, у жартах) або серйозними,
що завдає психічну, матеріальну або фізичну шкоду жертвам.
Причини
дискримінації:
·
невдалий
попередній досвід;
·
страх
або нерозуміння будь-якого фактора;
·
особистий
або суспільний егоїзм;
·
розбіжність
інтересів, поглядів;
·
соціальна
нерівність, відсутність доступних можливостей внаслідок фінансових або
політичних особливостей регіону;
·
відмінність
зовнішнього вигляду або особливості стану здоров'я.
Для кожного виду дискримінації можуть
бути індивідуальні причини.
Явище дискримінації має різні форми.
Пряма дискримінація проявляється
в ситуації, коли з людиною поводяться гірше, ніж з іншою особою, через певні її
ознаки, відкрито й без застережень.
Непряма дискримінація –
коли при однаковій ситуації чи правилах для всіх, людина чи група осіб
опиняється в гіршому становищі, ніж інші, через свої ознаки.
Утиск –
поведінка, яка ображає, принижує людину через її відмінність. Це відбувається
постійно, має негативні наслідки для тих, кого принижують, і на прохання
припинити – усе продовжується з більшою силою.
Підбурювання до дискримінації, заклик, мова ворожнечі – це вказівки, інструкції або заклики до
дискримінації стосовно особи та/або групи осіб за їх певними ознаками.
Суб’єктами,
наділеними повноваженнями щодо запобігання та протидії дискримінації, є:
— Верховна Рада України;
— Уповноважений Верховної Ради України з
прав людини;
— Кабінет Міністрів України;
— інші державні органи, органи влади
Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування;
— громадські організації, фізичні та
юридичні особи.
Особа, яка вважає, що стосовно неї було
застосовано дискримінацію, має право звернутися із скаргою до Уповноваженого
Верховної Ради України з прав людини та/або до суду.
Особа, щодо якої було застосовано
дискримінацію, має право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди, яка
визначається законом.
Проблема національної
дискримінації існує і в освітньому закладі. Вона дуже болюча для
багатьох дітей, батьків, вчителів. Тому дорослим треба відкрито визнавати
існування проблем расизму та ксенофобії і навчитися відкрито розповідати про
них дітям та обговорювати ці теми.
Говорити про це потрібно частіше, ніж два рази на рік.
Для цього є ряд дат в календарі:
-
12 червня - Всесвітній день боротьби з дитячою працею;
-
13 листопада - Міжнародний день добра;
-
16 листопада - Міжнародний день толерантності;
-
21 березня - Міжнародний день боротьби за ліквідацію
расової дискримінації та ін.
Виховання громадянства (питання багатоетнічності
знаходиться саме в цьому полі) передбачає виховання толерантності, ненав’язливості,
поваги, терпимості. Повага будується на розумінні. Розуміння - на конкретних
історичних і культурних прикладах.
Національна нетерпимість може
проявлятися у широкому діапазоні дій, починаючи з уникання таких людей, мовної
ненависті, і закінчуючи тілесними травмами або навіть вбивствами.
Дискримінація може проявлятися як з
боку дорослих, так і від самих дітей. Важливим є те, що подібне явище в
дитячому віці сприймається трагічніше і болючіше, і може стати причиною
психологічної травми. Для виключення подібного явища і його наслідків, потрібно
постійно підтримувати контакт з дитиною, його вчителями та вихователями, в
деяких випадках буде корисно спілкуватися з батьками її друзів. Потрібно брати
участь у вихованні дітей і прищеплювати їм традиційні норми моралі.
На жаль, наша реальність така: ви, батьки, і ваша
дитина знову почули на свою адресу щось образливе, що торкається вашої
національності. Що робити?
Найпростіше - подзвонити чи прийти в школу і
влаштовувати «розборки». Але це потім. А зараз перед вами психологічно травмована
дитина, яка потребує вашої підтримки. Сказати дитині, щоб не звертала уваги на нападки,
підкріплюючи цю раду тезою «і тоді відстануть», - сьогодні не працює. Ні, не
відстануть, треба захищати особисті кордону. Потрібно знайти інший вихід
з ситуації, реалізувати принцип допомоги «тут і зараз».
1. Поясніть дитині, що її провини в
події немає.
Те, як поводяться інші люди, не може бути повністю нам
підконтрольне. Так, своєю поведінкою ми можемо провокувати як позитивну, так і
негативну реакцію, але результат ніколи не гарантований. У цьому складність соціальний взаємин.
Допомогти зрозуміти, що дитина не винна, дуже важно.
Якщо цього не зробити або відмахнутися фразою «не слухай дурнів», ці абстрактні
«дурні» можуть перемогти в емоційній сутичці за спокій. Їх батьки, можливо, теж
не планують обговорювати такі важливі питання, як національність і расизм,
думаючи, що цього навчать в школі або «таке навіть в голову не прийде».
Тому говоріть! Навіть тоді, коли діти не заводять
розмови на подібні проблемні теми, самі знайдіть способи їх обговорити.
Використовуйте поточні питання з новин (вибирайте
акуратно), дебати, книги, персонажів з фільмів або сюжети серіалів як стартову
точку. Спитайте думку своєї дитини з цієї проблеми.
Розкажіть дитині, що її національність - це привід для
гордості за країну, за регіон, за історію, мову, традиції, видатних діячів.
Національність - це частина нашої ідентичності. Складні
емоційні реакції, спровоковані цькуванням за зовнішність, ім'я або традиції,
можуть вплинути на сприйняття дитиною себе самої в цілому. «Я не такий, я
поганий», «Я неправильний, ненавиджу себе» - такі слова можуть бути наслідком
порушеної особистої ідентифікації.
Подивіться разом з дитиною національні казки,
попросіть бабусь і дідусів розповісти щось про традиції, разом приготуйте
національне блюдо, сходіть на віртуальну або реальну виставку регіонального
художника. Інтегруйте дитину в національну культуру, показуючи, яка велика її
різноманітність.
І обов'язково, своїм прикладом, уникайте ксенофобії по
відношенню до інших культур і традицій. Будуйте розповідь так, щоб зосереджувати
увагу на унікальності нації, не протиставляючи суб'єктивних «хороших» і
«поганих» етнічних груп.
2.
Розкажіть дитині, що її право - відкрито
стверджувати, що вона пишається своєю національністю.
Спроба розділити «внутрішню
гордість» із зовнішніми проявами ідентичності може призвести до криз і психологічних
проблем. Соромитися говорити про свою національність - не можна. Нехай школяр
пишається, що вона належить до певної культури і при цьому добре говорить, пише
і вчиться на мові іншого народу. Якщо у дитини проблеми з мовою, якою
користуються люди на території, де ви проживаєте, допоможіть їй краще вивчити мову.
Це не зрада рідній культурі, це включення її в нову культуру.
Навчіть дитину відразу ж
протистояти будь-яким нападкам, вміти сказати слово «ні», жорстко визначити
соціальні межі. Школяр повинен знати, що на образу на свою адресу він повинен
жорстко і чітко сказати: «Припини. Мені це не подобається. Я пишаюся, що я ...
»
3.
Усуньте потенційно зухвалу поведінку.
Ми всі розуміємо, що наші
діти найкращі і ніколи не можуть бути винні в конфліктній ситуації. Обов'язково
запевніть в цьому дитину, заспокійте її.
Вдумайтеся в конфлікт і
проаналізуйте, в який момент все пішло не так. Зухвала поведінка може бути
причиною расових конфліктів в шкільному середовищі. Інша справа - що саме
вважати зухвалою поведінкою: для когось це хіджаб, для когось - особливе меню в
їдальні, для інших - образливі висловлювання посеред уроку. До цього треба підходити
з формальної точки зору.
4.
Расове переслідування - це:
·
фізичні дії, загроза
отримати травму, зловживання майном;
·
висловлювання, що закликають
до агресії або висміюють людей певної ідентичності;
·
провокаційна поведінка
(переслідування або ігнорування);
·
образи, погрози - в усній
або текстовій формі, в соціальних мережах;
·
відмова в участі в
будь-якому спільному заході через національність;
·
поява з расистськими
написами або картинками;
·
книги, листівки, значки або
графіті образливого змісту;
·
заохочення інших до расизму.
Якщо помічена подібна
поведінка - дивіться наступний пункт.
Зараз ваше завдання -
розповісти дитині про шанобливе ставлення до інших національностей без
забобонів і прохань. Без «ну потерпи», «вони не розуміють» і «вони всі дурні». Не
допустіть переходу захисту в напад дитини на своїх кривдників. Повага і
раціональне поведінка - це базис, а не надбудова.
5.
Развивайте загальну впевненість дитини в
собі.
Інколи образи на основі
національності впливають на загальну позицію жертви, знижують самооцінку, пригнічують
почуття власної гідності.
Найпростіший шлях
виправити ситуацію – дозволити своїй дитині поважати себе за певні навички і
таланти, розвивати сильні сторони, гордитися досягненнями та успіхами.
6.
Будьте прикладом.
Почніть з себе. Живіть в
злагоді з іншими людьми.
Оцініть своє коло
спілкування або переконання, які у вас є відносно певних груп людей. Обговорювати
важливість відмінностей необхідно, але потрібно обрати шлях поваги, дотримуючись
його у всіх проявах ідентичності.
Батьки - вчителі своїх дітей
на все життя, які дотримуються принципу справедливості і рівності. Кидайте
виклик фанатизму, расизму, стереотипам.
7. Працюйте зі школою і громадськістю.
Звертайтеся до класного керівника відразу ж, як
трапився інцидент.
Не треба чекати ситуації, коли образи будуть систематичними.
Якщо дитина вам про неї сказала (а діти, якщо ви помітили, частіше мовчать, ніж
скаржаться, коли їх ображають), значить, проблема є і вона серйозна.
Попросіть вихователя, куратора, класного керівника
організувати в групі / класі захід по знайомству з культурою і традиціями. Можете
навіть взяти участь в його організації.
Покажіть дитині, що ви є частиною школи - частиною шкільної спільноти,
тоді у неї пропаде страх бути відірваною від сім'ї, від її традицій, відчувати
себе «не таким» в соціумі.
Якщо вчитель або вихователь продовжує заохочувати (або
ігнорує) ситуацію і рішення проблеми обмежується вашими особистими діями, не
соромтеся йти вище - до директора. Немає результату - йдіть ще вище.
Заохочуйте активність. Будьте зацікавленим менеджером
в цьому питанні, просувайте в своєму, дорослому, співтоваристві ідеї, які
небайдужі дитині.
Говоріть! Коли молоді люди знають, що у них є реальний
голос в співтоваристві, вони будуть боротися за свої права і навчать цьому
інших.
8.
Якщо ви педагог, не сидіть склавши руки.
Якщо ви вчитель, розкажіть
учням, що ви думаєте про расу і рівність. Успішні вчителі не бояться викладати
цінності спільноти; вони не байдужі. Для
учнів важливо змоделювати бачення морально правильного вчинку.
Спробуйте моделювання та
рольові ігри, в яких учні можуть наблизитися до поглядів інших. Але візьміть до уваги той факт, що деякі з
учнів зможуть вийти з ролі в кінці уроку.
А ось будь-який представник меншини не йде від проблем зі шкільним
дзвоником, а живе з ними 24 години на добу.
Залучайте учнів до негайної
відповідальності за ксенофобські висловлювання і поведінку. Робіть це тактовно,
щоб дозволити учневі самостійно усунути шкоду: «Сергію, я знаю, що ти не
поділяєш подібні погляди. Перевір ще раз
своє твердження: чи є що-небудь, що можна було б розцінити як неповагу до іншої
національності? »
Обов'язково відзначайте
загальні досягнення. Використовуйте приклади з історії та літератури.
Ті, хто працює з дітьми або молоддю,
а також самі діти і молодь повинні усвідомити свою власну і чужу
дискримінаційну поведінку. Педагоги повинні допомогти учасникам
розвинути розуміння і співчуття, з одного боку, і стійкість і впевненість у
собі — з іншого, щоб вони могли уникнути, запобігти або протистояти
дискримінації. Для цього рекомендовано використовувати навчальний
посібник «Усі різні — усі рівні», який був розроблений Радою Європи з
метою підвищення обізнаності та боротьби з расизмом, антисемітизмом,
ксенофобією та нетерпимістю. www.coe.int/compass
9.
Будьте готові до того, що ситуація не зміниться за одну
розмову.
Тема
національної неприязні вкрай складна. Вирішити її навіть на державному рівні
важко. Але у вас є перевага - ви контролюєте середовище, в якому відбувається
конфлікт.
Подумайте
разом з учителями та іншими батьками про те, що ви можете зробити спільно, щоб
життя всіх дітей стало комфортніше.
Ми всі
уникаємо таких розмов в школах і вдома, так як це може призвести нас до
проблем, з якими ми не готові працювати. Часто говорите про расизм - вас
звинувачують в створенні проблеми з нічого, не звертаєте увагу - ризикуєте
втратити повагу друзів і колег.
Ми
настільки боїмося здатися «не такими» в очах інших людей, що свідомо обмежуємо
конструктивні можливості говорити про расу, релігію, культуру, гендерні
проблеми.
Але
тільки обговорюючи ці теми, ми зможемо вирішити конфлікти, виховати покоління, яке
цінує і поважає культурну та національну різноманітність. Добросовісно і
дбайливо вибудовуючи розмову, ми послабимо страх говорити, і з цим прийде
розуміння необхідності змін.
Джерела:
https://www.coe.int/uk/web/compass/discrimination-and-intolerance
https://humanrights.in.ua/diskriminaciya/
https://zmina.info/articles/diskriminacijia__ce_abo_top6_zapitiv_u_google/
Немає коментарів:
Дописати коментар
Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.